• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Кримінальна юстиція: змичка між прокурором і суддею

19.08.2014 16:44 Коментарі

Cподіваючись, що люстрація наче за помахом чарівної палички оздоровить державу, громадськість покладає на неї надто завищені очікування, відсуваючи на другий план традиційний механізм кримінальної відповідальності.

Хоча в її рамках за вчинення посадових злочинів, окрім основного, передбачене ще й додаткове покарання у виді заборони обіймати державні посади протягом певного строку.

Цей шлях за нинішніх обставин значно більш реалістичний, хоча менш ефектний та ще й надзвичайно трудомісткий. Останнє розширене засідання колегії Генеральної прокуратури, присвячене підсумкам роботи за півроку, показало, що в такий спосіб процес іде з величезним скрипом, але з мертвої точки справа начебто зрушила.

Кати лишаються безкарними

На цьому засіданні генеральний прокурор України Віталій Ярема, розповідаючи про розслідування злочинів колишнього режиму, повідомив, що за фактом постановлення завідомо неправосудних ухвал суду про арешт учасників протестних акцій повідомлено про підозру аж одного суддю райсуду Києва. Певною мірою це можна розцінити як насмішку над героями Революції гідності, бо ще зовсім недавно на стовпах висіли десятки досьє на суддів-катів Майдану. Та оскільки за чотири місяці «прокурорства» Махніцького таких підозр було повідомлено взагалі нуль, то навіть це можна вважати якоюсь подобою поступу.

Слід зазначити, що для притягнення цих суддів до кримінальної відповідальності не потрібно ані закону про люстрацію, ані тимчасової спеціально комісії, а якщо не ставиться питання про арешт, то й згоди Верховної Ради. Генпрокурор або його заступник і без усього вищепереліченого мають законне право вручити судді будь-якого рівня повідомлення про підозру. Однак жодного такого повідомлення чомусь досі не було вручено суддям, які білими нитками шили справи на автомайданівців. Нагадаємо, що у січні 2014 року працівники ДАІ фабрикували на них протоколи про те, що автомобілі під їхнім керуванням нібито не зупинилися на вимогу автоінспектора, а судді ухвалювали на цій підставі постанови про позбавлення їх водійських прав.

Усі ці рішення потім були скасовані в апеляційному порядку, а питання про притягнення до відповідальності однієї такої скандально відомої судді Печерського суду Оксани Царевич розглядала у квітні Вища кваліфікаційна комісія суддів. Цікаво, що ініціатором була не прокуратура, а народний депутат Павло Петренко, який подав заяву у січні, коли ще не був міністром юстиції. З оприлюднених матеріалів перевірки чітко вбачалося, що в діях судді є ознаки або винесення завідомо неправосудного рішення, або принаймні службового недбальства. Це не вирок, а лише підозра, яку слід розслідувати, але прокуратура як тоді, так і зараз удає, що сліпа і глуха. Довести свою перевірку до логічного завершення ВККСУ не встигла, оскільки сама була розпущена квітневим законом про відновлення довіри до судової влади, тож Оксана Царевич продовжує здійснювати правосуддя і виносити смішні вироки, про які йтиметься нижче.

Можна припустити, що така ситуація не дуже до вподоби самому Віталію Яремі, який був одним із організаторів Автомайдану, але, судячи з усього, заради якихось вищих державницьких міркувань він відсунув особисту образу на задній план і погодився з правилами гри, прийнятими у суддівсько-прокурорській касті.

Подвійні стандарти судді Шилової

Причина такого ліберального ставлення прокуратури до суддів, які скоїли злочин, напевне, криється у тому, що судді у свою чергу так само крізь пальці дивляться на злочини, вчинені прокурорами. Прикладом тому може служити ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою 8 липня 2014 року було скасовано обвинувальний вирок двом працівникам прокуратури Подільського району Києва, спійманим за хабар Службою безпеки України. Начебто незначний епізод, але по ньому можна відтворити всю картину зворушливо-теплих стосунків двох гілок влади.

Ця історія почалася ще в лютому 2011 року, коли до названої установи надійшли матеріали спецслужби стосовно однієї приватної фірми, яка, виконуючи роль конвертаційного центру, незаконно формувала податковий кредит. Її фіктивним директором виявився чоловік, з якого «було що взяти», а тому помічник прокурора, діючи у змові із заступником прокурора, запропонував фігурантові «дати на лапу» 7 тис. дол., аби його не притягали до кримінальної відповідальності, а винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Чоловік зробив вигляд, що згоден, а сам заявив про вимагання хабара до СБУ. У квітні 2011 року після отримання грошей їх було затримано.

Брати під варту зловмисників не стали, і 11 червня 2013 року Печерський районний суд засудив обох до п’яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки. 17 березня 2014 року Апеляційний суд Києва своєю ухвалою залишив вирок без змін, і хабарники через три роки після викриття нарешті отримали тавро судимих. Але цей тягар вони носили недовго, оскільки ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ на чолі з Тетяною Шиловою вирок було скасовано, а справу направлено до ГПУ на нове розслідування.

Головним аргументом, яким керувалася суддя, був той факт, що слідство не перевірило, чи з дотриманням вимог закону проводилась в даному випадку оперативно-розшукова діяльність. Це при тому, що відділом БКОЗ столичного управління СБУ, як і належить, було заведено оперативно-розшукову справу, застосування оперативно-технічних засобів було дозволено постановою голови Апеляційного суду Києва, а законність як заведення справи, так і отримання дозволу перевіряв старший прокурор спеціального підрозділу ГПУ.

Письмові підтвердження всьому переліченому вище були підшиті до матеріалів справи, проте з якоїсь причини судді цього здалося замало. З позиції здорового глузду цю ухвалу слід розцінити не інакше, як натяк державному обвинувачеві, аби той відмовився від обвинувачення, у зв’язку з тим, що, мовляв, якість слідства не дає йому змоги довести винуватість підозрюваних у рамках судового процесу.

За дуже схожих обставин, коли за хабар судили колишнього голову Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича, підсудний теж намагався послатися на незаконність проведення оперативно-розшукових заходів щодо нього. Але в тому випадку контраргументація тієї самої Тетяни Шилової була куди більш ґрунтовною, оскільки вона вказала в ухвалі, що в ході вивчення тих заходів не було встановлено порушень вимог Кримінально-процесуального кодексу, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та «Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», затвердженого постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року.

До речі, насправді Зварича посадили зовсім не за те, що брав хабарі, а за те, що обдурив на 100 тис. дол. цілого губернатора Львівської області: пообіцяв постановити «правильну» ухвалу з однієї земельної справи, але обіцянки своєї не виконав і гроші назад не повернув. Після того СБУ і влаштувала йому оперативну комбінацію з контрольованої передачі хабара. Якби він не переступив прийняті у касті межі дозволеного, напевне «колядував» би й досі, як це нині роблять більш обачні його колеги. А от подільські прокурори, бач, не переступили, а тому розгулюють і ще довго розгулюватимуть на свободі в статусі несудимих.

Справа судді Царевич

Інститут повернення кримінальної справи з суду для додаткового розслідування мав би відійти у минуле щонайбільше через рік після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом. Тобто, коли будуть розслідувані до кінця усі кримінальні справи, порушені до листопада 2012 року. Та попри сподівання він і досі успішно використовується суддями для розвалу і «поховання» кримінальних справ. Підтвердженням тому може служити одна постанова, ухвалена 3 червня 2014 року суддею Подільського районного суду Києва Оленою Павленко стосовно двох працівників Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України, притягнутих до кримінальної відповідальності за отримання хабара.

У лютому 2011 року ці хлопці, працюючи на посадах старших оперуповноважених, вирішили обкласти даниною Товариство з обмеженою відповідальністю «Стьюдент Адвенчер», яке у співпраці з посольством займалося працевлаштуванням української молоді в Сполучених Штатах Америки. Організувавши під надуманим приводом перевірку законності його господарської діяльності, зловмисники виявили в роботі фірми якісь нібито недоліки і запропонували директорові ТОВ за їх приховування платити їм щоквартально 4 тис. дол. і окремо стільки ж до свят. Наприклад, до Дня міліції України. Інакше, мовляв, вони задушать підприємство постійними перевірками, а на додачу наябедничають на нього до посольства США.

Директор «наябедничав» про «наїзд» до СБУ, і у березні 2011 року її співробітники затримали оперуповноважених на гарячому. Прокуратура пред’явила їм обвинувачення у вимаганні й отриманні хабара, проте залишила на підписці про невиїзд і навіть не поставила питання про усунення від займаних посад. Один із зловмисників досі працює у профільному секторі Голосіївського райуправління міліції Києва. Подальші події показали, що чиясь впливова рука у судовій владі зацікавлено допомагала хабарникам уникнути відповідальності.

Так, 29 липня 2013 року постановою Подільського районного суду цю кримінальну справу з надуманих підстав було направлено прокурору для проведення додаткового розслідування. Постанову було скасовано 29 жовтня ухвалою Апеляційного суду Києва, а справу повернуто на новий судовий розгляд, але чомусь у тому ж складі суду. І от, цілком прогнозований результат — районний суд знову повернув справу на додаткове розслідування. Цього разу суддя Павленко послалася на те, що слідство не встановило, яких шкідливих наслідків могло уникнути ТОВ «Стьюдент Адвенчер» в разі передачі хабара, і цей недолік, мовляв, неможливо усунути в межах судового розгляду шляхом більш ретельного допиту свідків.

Чим у даному випадку можна пояснити таку прихильність районного суду до корумпованих представників «поліції моралі», котрі начебто не належать до суддівсько-прокурорської касти? Точної відповіді ми дати не можемо, але натяк на нього міститься у вироку судді Печерського районного суду Оксани Царевич, постановленого 15 травня 2014 року.

Фабула розглянутої нею справи, як для нашого часу, не містить нічого резонансного. У жовтні 2013 року співробітники того самого Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України викрили у центрі Києва ціле підприємство з надання сексуальних послуг, яке діяло під вивіскою салону еротичного масажу. Трьом його організаторкам було повідомлено про підозру в утриманні місць розпусти та втягненні жінок у проституцію (ст. 302, 303 Кримінального кодексу України). Вирок також був для таких випадків стандартним — позбавлення волі умовно. Але було в його резолютивній частині одне цікаве речення, про те, щоби повернути одній із засуджених 190 тис. грн і 1350 дол., які були вилучені під час обшуків і потім зберігалися в ГУМВС України в м. Києві. Це при тому, що санкція статті обвинувачення передбачала конфіскацію нажитого злочинним шляхом майна.

Кому й на які потреби пішли потім ці гроші, можна лише здогадуватися, як можна й здогадатися про справжні причини прихильного ставлення суддів до борців з борделями.

Ворон ворону ока не виклює

Точкове очищення суддівського корпусу видається більш мудрим, аніж масове звільнення, від якого, зокрема, застерігає голова Верховного суду України Ярослав Романюк, посилаючись на невдалий досвід Сербії, де було проведено таку хірургічну операцію після повалення диктатури Милошевича. Але якщо точкове звільнення набиратиме форм фарсу, як у викладеному нижче випадку, є підстави припускати, що обурений народ може погнати геть усіх: і правих, і винуватих.

У березні 2013 року співробітники СБУ викрили в отриманні хабара двох суддів Солом’янського районного суду Києва Аллу Демидовську і Андрія Макуху. За версією спецслужби, йшлося про 5500 дол. за скасування адміністративного стягнення, накладеного одному бізнесменові по лінії Митного кодексу України. Слідство просувалося досить неквапливо. Повідомлення про підозру було вручено зловмисникам у червні, а подання про усунення від посади надійшло до ВККСУ лише у серпні. Після того, як сплив призначений Комісією двомісячний термін, а питання про його подовження прокуратура не поставила, ці судді знову приступили до роботи і в січні 2014 року слухняно давали санкції на арешт учасників протестних акцій на Майдані.

Після перемоги революції до відповідальності за нові гріхи їх притягнуто не було, натомість у червні обвинувальний акт по хабарництву нарешті надійшов з прокуратури Києва до Печерського суду, де потрапив до вже відомої нам судді Оксани Царевич. Чим закінчився розгляд? А нічим! Суддя повернула акт прокуророві, оскільки в матеріалах провадження відсутні розписки підозрюваних про отримання копій обвинувального акту. Це при тому, що підозрювані відмовилися отримувати цей документ, про що слідчим прокуратури було складено відповідний протокол, примірник якого приєднано до справи.

Як події розгортатимуться далі, передбачити неважко. Підозрювані в хабарництві судді знову відмовляться розписуватися за отримання обвинувального акту, слідчий знову складе протокол про відмову від підпису, а суддя Царевич знову поверне матеріали прокурору. І триватиме ця «гра у футбол» доти, доки не спливе термін давності притягнення до кримінальної відповідальності, а папери відправлять в архів.

Втім, папір витримає все, а от народові терпець може урватися, і тоді вже ніхто не зверне уваги на мудрі застереження Ярослава Романюка.



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ