субота, 25 червня 2016

Racurs.ua

Судова реформа очима прокурора, судді і адвоката

Коментарі

Політики зацікавлені, щоб конституційні органи (ВККСУ і ВРЮ), які впливають на можливість вирішити питання проходження суддею публічної служби, не працювали

«Судова реформа — стан і перспективи: забезпечення належного доступу до правосуддя, ефективність судового захисту, підвищення авторитету судової влади та довіри громадян» — такою була тема круглого столу, що відбувся минулого тижня у Вищому господарському суді України. Фахівці ділилися своїм баченням проблем судової системи та шукали шляхи їх усунення.

Наведемо лише кілька яскравих виступів, які висвітлюють найболючіші питання, що постають перед судовою системою і суспільством, яке прагне справедливого, чесного і неупередженого правосуддя.

Думка прокурора: «Реформування судової системи йде не з тієї сторони, не тим кінцем і не у той спосіб»

Олег Бачун, заступник генерального прокурора України, начальник Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді:

— Як колишній суддя, який 20 років присвятив судовій системі, я бачив те, що відбувалося із системою правосуддя, не збоку, а зсередини. І цей процес ніяк не можна назвати реформуванням чи удосконаленням. Це були такі собі експерименти, які не дали нічого доброго. У 1998 році в Арбітражному суді м. Києва була створена колегія суддів, що розглядала податкові спори. У 2004 році з'явився Кодекс адміністративного судочинства. Податкові спори стали підвідомчі новоствореним адміністративним судам. Законодавець, експериментуючи, не спитавши нашої думки, замість того, щоб перевести фахових суддів з питань податків з господарських до адміністративних судів, фактично на голому місці створив нову юрисдикцію, де були відсутні фахові судді. Я був причетним до створення Окружного адміністративного суду м. Києва і відверто скажу, що врятували ситуацію судді господарських судів, які перейшли на роботу в адміністративну юрисдикцію, знову проходячи випробувальний термін і призначення через ВР. Ці люди, будучи ентузіастами своєї справи, фактично усунули правову прогалину, яку допустив законодавець.

А вже 2008 року був ініційований законопроект, яким пропонувалося повернути фіскальні спори назад, до господарської юрисдикції. Тоді відомий академік права Анатолій Селіванов, представник Верховної Ради у Конституційному суді, назвав у своїй статті цих новаторів, які створюють проблеми судовій системі, шахраями від політики. І це вірно. Бо за цими новаціями стоять, як правило, особисті мотиви законодавців — підім'яти під себе якусь юрисдикцію, помститися за неугодні рішення тощо.

Апогеєм можна вважати ухвалення у 2010 році відомого Закону «Про судоустрій і статус суддів», яким було, вибачте — іншого слова не підібрати, «кастровано» (що в перекладі з латини означає обрізання) функції ВСУ, який в той час був першою і останньою інстанцією справедливості. Внаслідок гри політиків з'явився і проект закону про ліквідацію господарських судів. Реформування судової системи йде не з тієї сторони, не тим кінцем і не в той спосіб.

Законотворець чомусь не залучив до цієї роботи фахівців, які могли б обмінятися думками. У тому числі й нас, прокурорів, які є частиною судової влади.

Коли у країні немає правосуддя, наступає правосуддя натовпу. Я вам наведу десятки прикладів відсутності нормального гідного правосуддя. Суддя загальної юрисдикції як слідчий суддя вирішує питання закриття кримінальної справи чи звільняє з-під варти людину, на совісті якої понад 30 життів. Печерський суд загальної юрисдикції розглядає спір між двома юридичними особами, в результаті приміщення у тисячі квадратних метрів у центрі Києва на вул. Суворова стає надбанням якоїсь приватної структури. Хіба такі питання повинен розглядати суд загальної юрисдикції? Наведу приклад і з господарської юрисдикції: у господарському суді м. Києва є випадки ручного розподілу справ, хто би що не казав про автоматизацію.

Незалежність судді не повинна бути незалежністю від закону. Коли я як прокурор бачу порушення строків розгляду і звертаюся з цього приводу, мені кажуть, що моє звернення розцінюють як втручання в роботу судової системи. У судовій системі у зв'язку з відсутністю Вищої кваліфікаційної комісії і Вищої радиюстиції створивсявакуум, що провокує безлад, породжує безкарність.  Мені здається, що політики зацікавлені, щоб усі ці конституційні органи, які впливають на можливість вирішити питання проходження суддею публічної служби, не працювали.

Думаючи про майбутнє нашої судової влади, я хотів би обговорити й питання реформування такого вищого органу як КС, основна судова практика якого зводиться до винесення ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження. Саме КСУ став першим «кишеньковим судом» і першим зробив надлом у судовій владі, «згвалтувавши» у 2010 році Конституцію.

Думка судді: «Зараз у жодного голови суду немає важелів впливу на нечесного або недобросовісного суддю»

Валентин Барбара, заступник голови Верховного суду України, секретар судової палати у господарських справах:

— Україна почала реформувати судову систему, тільки-но здобула незалежність, ми багато їздили за кордон, вивчали світовий досвід. Думали, що наберемося досвіду і все в нас запрацює, але, на жаль, цього не сталося.

Нещодавно у Верховному суді України відбулося виїзне засідання Кабінету міністрів. На ньому було представлено законопроект, яким запропоновали ліквідувати систему господарських судів. Верховний суд України не схвалив цей законопроект, ми висловили своє негативне ставлення до вказаного питання. Змушує замислитися такий факт: цей законопроект не вироблявся ані законодавчою владою, ані виконавчою, тобто Кабміном. Презентувало цей документ Міністерство юстиції, яке отримало його від якоїсь громадської організації.

Постає закономірне питання: чому громадська організація, яка його писала, не хоче бачити у судовій системі саме господарську юрисдикцію? Я завжди говорив і писав у своїх статтях, що система господарських судів працює найкраще, порівняно з іншими юрисдикціями. Це стосується і строків розгляду справ, і доступності правосуддя. Насправді на цю систему найменше нарікань. Чому це не сприймається суспільством? Чому суспільство вороже ставиться саме до господарських судів? Я вважаю, що у цьому винувата система правосуддя в цілому, самі судді, які поділилися на касти. Є окрема каста суддів господарських судів, окрема — суддів адміністративних судів, окрема — суддів загальних судів. До цих каст можна віднести і спеціалізовані палати Верховного суду. Як, наприклад, обиралися делегати на останній з'їзд суддів? Стільки-то суддів від однієї юрисдикції, стільки-то від іншої. А принцип повинен бути іншим, на з'їзд потрібно обирати найдостойніших суддів, і не має значення, від якої вони юрисдикції. Не треба когось виокремлювати, виділяти, протиставляти.

ВСУ справді неодноразово заявляв про необхідність спрощення судової системи. Але йшлося не про ліквідацію якоїсь юрисдикції, а про те, що судова система повинна бути триланковою. Ми ніколи не говорили, що потрібно відмовитися від спеціалізації. До нашої палати перейшло кілька суддів цивільної спеціалізації — дуже досвідчені фахівці, але коли йдеться про банкрутство, захист корпоративних прав або антимонопольне законодавство, одразу ж виникають труднощі. Неможливо бути добрим юристом одночасно з усіх галузей права. Тому спеціалізації повинні залишатися.

Верховний суд виступає за спеціалізації, але без їх перерахування у Конституції, бо, якщо виникне потреба започаткувати ще якусь юрисдикцію, наприклад, суд у сімейних справах або картельний суд (у Німеччині такий розглядає справи з антимонопольного законодавства), то доведеться вносити зміни до Основного Закону.

Інше гостре питання — низька довіра суспільства до судів і суддів. І це можна пояснити. От скажіть, де, в якій країні чиновник найвищого рангу дозволяє собі сказати, що всі судді корумповані? А що, в Кабміні немає корумпованих чиновників? А у Верховній Раді? Хто, як не вони, створюють середовище для корупції?

Ще одна наболіла проблема: як тільки в суді розглядається якась серйозна справа, з чого починається суд? Ви приходите на розгляд, а під судом вже зібрався натовп з плакатами і мегафоном. Оце і є справжній тиск на суд. Водночас, якщо суддя винесе рішення на користь тієї сторони, що організувала пікет, у іншої з'явиться привід оскаржити це рішення у ЄСПЛ, мовляв, суд не був незалежним, на нього тиснули.

Практика показує, що постанови пленумів ВГСУ і ВАСУ з одного й того самого питання говорять про протилежні речі. Чи може суспільство сприйняти спокійно те, що всередині самої судової системи немає одностайності? А за чинним законодавством ВСУ не має права втручатися у постанови пленумів.

Невирішеним до кінця є й питання юрисдикції. Нещодавно адміністративний суд розглядав справу про визнання недійсною державної реєстрації якогось об'єкта нерухомості. Своїм рішенням суд скасував ту реєстрацію. Але ж там є свідоцтво про право власності. То хіба це справа адміністративного суду — визнавати недійсним право власності? Ще один приклад. Жінка поскаржилася, що Адміністративний суд Кіровоградської області визнав недійсною реєстрацію її шлюбу. Тобто фактично адміністративний суд виніс рішення про її розлучення з чоловіком. Це що, юрисдикція адміністративного суду? Якщо б ВСУ надали змогу вирішувати питання процесуального права, ця проблема давно б була знята.

Проблемою судів і суддів є те, що ми погано сприймаємо щось нове і прогресивне. От наприклад, у нас зараз в усіх судах є електронні засоби, на які було витрачено величезні державні кошти, але вони не задіяні повною мірою. Усе відбувається за старою практикою — громадянин повинен особисто прийти до суду. А навіщо, якщо у нас є режим відеоконференції, а в людини — комп'ютер?

Зараз багато говориться про суддівську незалежність. Але ця незалежність не означає повної безконтрольності. Ми колись ініціювали законопроект, який мав внести зміни до Господарського процесуального кодексу. Там був запропонований механізм, який приводив би рішення судів до правової позиції ВСУ: якщо громадянин звернувся до суду, а суд виніс рішення, що не погоджується з правовою позицією ВСУ з цього питання, то він має право оскаржити це рішення безпосередньо у ВСУ без проходження усіх попередніх судових ланок. Це стосується застосування норм матеріального права. Якщо рішення справді суперечить правовій позиції ВСУ, то воно скасовується, а ВСУ звертається до Вищої кваліфікаційної комісії та Вищої ради юстиції щодо професійної придатності судді. І повірте, неправосудних рішень було би значно менше. Але ця наша ініціатива не знайшла підтримки у законодавця.

Другим можливим механізмом впливу на несумлінного суддю теж було знехтувано, коли скасували професійні категорії. Судді мали клас — вищий, перший, другий, третій. Думаю, пониження класу з вищого до третього могло б привести суддю до тями. Річ навіть не у заробітку, бо різниця мізерна, несуттєва, проте це питання статусу. Нині в  жодного голови суду немає важелів впливу на нечесного або несумлінного суддю.

Думка адвоката: «Судова інстанція, яка себе поважає, не повинна допускати на свою територію іншу гілку влади, щоб та їй щось диктувала»

Василь Кисіль, адвокат, доктор юридичних наук:

Мені здається, що питання ліквідації господарських судів було порушено, щоб заспокоїти суспільство, ефективно і переконливо поставити крапку на судовій реформі. В очах людей господарські суди найбільш корумповані, бо розглядають справи на мільйони і мільярди, а суди загальної юрисдикції «копійчані».

Судді справді беруть хабарі. І це питання не стільки до них, скільки до держави. Не треба створювати умови для корупції, спокусу для суддів. Повірте, святих у нас немає. Державі це треба враховувати.

Суспільство свого часу пропустило момент формування судової гілки, яка у демократичному середовищі є найбільш важливою з усіх трьох гілок влади. Будь-який місцевий суддя може скасувати своїм рішенням розпорядження президента країни. Це найвища і найавторитетніша система. А в нас чомусь у Верховному суді відбувається спільне засідання Кабміну і ВСУ. Що це таке? Про яку незалежність може йтися за таких умов? Судова інстанція, яка себе поважає, не повинна брати участі у таких заходах, допускати на свою територію іншу гілку влади, щоб та їй щось диктувала. Тому у суспільстві і панує таке ставлення до судів.

Єдина людина в державі, яка має право скликати суддів, щоб з ними поспілкуватися, це президент — особа, яка має найвищу легітимність, стоїть над трьома гілками влади. Навіть якщо треба було щось там колегіально обговорити, слід було збиратися десь на нейтральній території, наприклад, в Українському домі.

Щодо спеціалізацій. Коли я писав свою першу дисертацію, з подивом відкрив для себе, що в Німеччині суди поділялися на сім спеціалізацій (сьогодні їх п’ять), у США — на десять. Спеціальні суди існують у Франції, Австрії, Бельгії та інших країнах.

Справді, є багато проблем, пов'язаних із господарським судочинством. Але вони виникли не зараз, а ще тоді, коли створювалося матеріальне право, коли писали Господарський кодекс і Цивільний кодекс. Відтоді й до сьогодні немає сили, яка звела б фахівців з цивільного і господарського права, щоб вони спільними зусиллями погодили між собою спірні моменти, ліквідували цю проблему. Я не є прихильником господарського права, але вважаю, що немає підстав ліквідовувати ГК, ГПК і господарське судочинство як галузь. Я не можу собі уявити, як суддя звичайного районного суду буде розглядати справу, пов'язану з цінними паперами, з банкрутством. І зовсім не можу уявити, як бізнес буде чекати рішень по 4–5 років. Адже сьогодні у господарському суді справа проходить повне коло за 7–8 місяців, а у суді загальної юрисдикції — за 4–5 років.

Час від часу пропонується зробити посаду судді виборною. Що ми отримаємо? Ми що, не знаємо, як проходять вибори? На виході ми отримаємо кишенькового суддю певного олігарха.

Ще одна проблема, яка обговорюється в суспільстві, — виникнення суддівських династій. Про це суддям, думаю, чути неприємно, але ця проблема є і про неї говорять.

Думаю, що судова реформа відбудеться лише тоді, коли учасники процесу реформування зрозуміють, що суд — це найбільш авторитетна, найбільш справедлива гілка влади.

Безсумнівно, судова система вимагає реформування, але не можна реформувати судову гілку влади без глибокого реформування середовища: прокуратури, адвокатури, виконавчої влади. Тут головне — не діяти на хвилі емоцій. Реформування потребує вдумливого, розумного підходу й огляду на реалії сьогодення.

 

Підготувала Інга ЛАВРИНЕНКО

  


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ










НОВИНИ ПАРТНЕРІВ