п'ятниця, 24 березня 2017


Racurs.ua

Шахраї заробляють на судовій корупції

Судова практика свідчить, що судді фактично їм підігрують

Неодмінним супутником корупції судової системи є шахрайство під приводом посередництва у даванні хабарів суддям. Це коли, запудривши клієнтові мозки, плутяги беруть у нього гроші, проте за призначенням не доставляють, а кладуть собі до кишені. Аналіз матеріалів кримінальних проваджень цієї категорії частково пояснює, чому наші суди такі продажні: та тому що дуже багато людей зацікавлені в тому, щоб вони були саме такими. Однак дивує інше. З точки зору здорового глузду, судді мали би судити цю публіку за всією суворістю закону, оскільки вона вносить хаос у нормальний процес руху фінансових потоків. Але, на підставі постановлених протягом останніх місяців рішень, складається враження, що служителі Феміди зовсім не вбачають у шахраях небезпечних конкурентів, а сприймають їх швидше як партнерів по спільному бізнесу.

Два роки за п’ять тисяч

Найпростішим прикладом вчинення злочину даної категорії можна назвати випадок, що стався в місті Суми. Там працівники ДАІ спіймали п’яним за кермом 20-річного хлопця і передали адміністративний протокол на нього до Ковпаківського районного суду. Батьки невдахи кинулися шукати знайомих, котрі мали якісь «виходи» на суд, і зупинились на молодому чоловікові, який водив дружбу з гарненькими секретарками цієї установи. Той запевнив, що за 5 тисяч гривень будь-який суддя ухвалить постанову про накладення стягнення, не пов’язаного з позбавленням водійських прав, і запропонував свої послуги в посередництві.

Йому повірили, але він їх обдурив: грошей не передав, питання не вирішив. Скандал вийшов за межі вузького кола, і за підсумками розслідування плутязі було інкриміноване шахрайство і підбурювання до давання хабара: статті 190 і 369 Кримінального кодексу України. Найтяжчою в даному випадку була остання стаття, а саме її частина четверта ─ від чотирьох до восьми років позбавлення волі з конфіскацією. Але Ковпаківський суд поставився до нього гуманно, й вироком від 29 січня 2014 року йому, відповідно до статті 69 ККУ, дали за формулою «нижче нижчого» два роки без конфіскації.

Але каверза даного рішення для засудженого полягала в тому, що його при цьому не звільнили від відбування покарання з іспитовим строком, а це означало для хлопця «романтичну подорож» до виправної колонії після набрання вироком законної сили, оскільки до того запобіжний захід йому не обирався. Апеляційний суд Сумської області залишив вирок без змін, тож довелося б хитрунові нудьгувати за колючим дротом щонайменше рік, якби його не виручив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ: 14 жовтня колегія суддів у складі Наталії Марчук, Жанни Єленіної та Тетяни Шилової, змінивши вирок місцевого суду, відпустила засудженого на свободу, присудивши йому умовне ув’язнення.

Спецслужба цілила в суддю

Наступний випадок уже слід віднести до числа більш кваліфікованих, оскільки злочин скоїв адвокат, який у Смілянському міськрайонному суді Черкаської області захищав одного підприємця, спійманого податковою міліцією на махінаціях з горілчаними виробами. Шахрай пообіцяв «перебити» йому обвинувачення з частини третьої статті 204 ККУ (від 5 до 10 років позбавлення волі) на частину першу (штраф до 34 тисяч гривень). Але для цього, мовляв, слід через нього передати судді, який розглядає справу, 3 тисячі доларів.

Клієнт зробив вигляд, ніби згоден, а сам розповів про це працівникам обласного управління СБУ. Ті, напевне, сподівалися «нарити» компромат на суддю, для чого отримали в Апеляційному суді дозвіл на проведення оперативно-технічних заходів по негласному зняттю інформації з каналів зв’язку. Але записи розмов між адвокатом і суддею не дали їм підстав підозрювати останнього в хабарництві. І тоді, аби не пропадала робота, співробітники спецслужби вирішили видати на-гора хоча би викритого у шахрайстві адвоката.

Вони організували оперативну комбінацію з контрольованої передачі грошей, яка пройшла успішно, і 29 липня 2013 року Черкаський районний суд засудив плутягу за шахрайство та підбурювання хабара до п’яти років позбавлення волі умовно. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України у складі Сергія Дембовського, В’ячеслава Наставного і Сергія Слинька своєю ухвалою від 23 жовтня 2014 року залишила вирок без змін.

На лаві підсудних майор СБУ

Майор СБУ, який також вирішив заробити на афері з «посередництвом», на додачу до стандартного набору обвинувачень отримав ще й статтю 364 ККУ (зловживання службовим становищем). Бо на час вчинення злочину працював не де-небудь, а в Головному управлінні по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ на посаді старшого оперуповноваженого, і, як високопарно написав в обвинувальному акті слідчий прокуратури, «заподіяв істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету працівників Служби безпеки України як чесних та непідкупних військовослужбовців».

Серед своїх знайомих з числа цивільних осіб цей офіцер мав репутацію людини, яка «впливає на суддів», і вони одного разу привели йому «жирного» клієнта з числа акул середнього бізнесу. Свого часу цей бізнесмен побудував на паях зі своїм компаньйоном ресторан на Подолі в Києві, але, посварившись із партнером, ніяк не міг його з ним поділити. Якимсь чином він роздобув досить сумнівне рішення Подільського районного суду, котре визнавало за ним право власності на спірний об’єкт і зобов’язувало Бюро технічної інвентаризації це право зареєструвати. Але бізнесмен при цьому слушно припускав, що воно буде скасоване в апеляційному порядку, а тому й шукав людину, яка «впливає на суддів».

Таким чином двоє плутяг знайшли одне одного, і один передав 35 тисяч доларів за вирішення питання, а другий у нього їх узяв, хоча при цьому чітко усвідомлював, що ніяким чином не зможе примусити суддів ухвалити потрібне рішення. Сподівався на «авось», а воно не вигоріло: Апеляційний суд Києва скасував вердикт Подільського суду, а Вищий спеціалізований суд відмовився навіть відкривати касаційне провадження. Втім, навіть після цього майор певний час продовжував водити клієнта за ніс, потім, коли, розмова перейшла на підвищені тони, повернув одну тисячу доларів, пообіцявши решту віддати пізніше, але згодом перестав відповідати на телефонні дзвінки.

5 серпня 2014 року судді Святошинського районного суду Києва Іван Бандура, Михайло Біда і Вікторія Жмудь засудили шахрая до п’яти років позбавлення волі умовно з іспитовим строком три роки. Найбільш незрозумілою частиною вироку був абзац, який стосувався долі решти хабара в сумі 34 тисячі доларів. Потерпілому в задоволенні цивільного позову про їх стягнення із засудженого суд відмовив, оскільки ці гроші, мовляв, були використані потерпілим як засіб вчинення кримінального правопорушення. Якого саме ─ не сказано, але можна здогадатися, що давання хабара.

Однак про те, щоб стягнути ці гроші з засудженого на користь держави, чомусь нічого не сказано. Не інакше судді вирішили таким чином подарувати їх майорові як «вихідну допомогу» при звільненні, оскільки вироком суду його позбавлено права обіймати посади державного службовця протягом двох років. Адже до цього він не був звільнений з органів безпеки і на період слідства перебував у розпорядженні начальника ГУБКОЗ СБУ.

Шахрай з прокурорськими погонами

Наступного «Остапа Бендера» можна назвати шахраєм з прокурорськими погонами тому, що він постійно возив у салоні свого автомобіля кітель співробітника прокуратури з погонами старшого радника юстиції. Як потім пояснив у суді, щоб відлякувати крадіїв. Зате своїх потенційних жертв він цим навпаки приваблював, а на додачу до цього ще й представлявся колишнім або діючим працівником ГПУ – залежно від ситуації.

Насправді ж злочинець, як витікає з матеріалів слідства, в штатах органів прокуратури ніколи не перебував, а очолював фірму, що декларувала надання юридичних, детективних і охоронних послуг. Однак, спілкуючись зі своїми клієнтами, він дуже переконливо розповідав, що на короткій нозі з прокурорськими керівниками, і хвалився настільки правдоподібними обставинами їхнього знайомства, що вигадати це здавалося малоймовірним.

Втім, достовірно відомо, що на замовлення деяких адвокатів самозванець діставав їм роздруківки з’єднань абонентів операторів мобільного зв’язку. А для цього, як не крути, потрібно мати знайомства серед працівників оперативно-технічних підрозділів правоохоронних органів. Тож, маючи репутацію людини із зв’язками, аферист неодноразово брався на прохання адвокатів вирішити за хабар питання з прийняття суддями потрібних рішень.

Так, одному клієнту пообіцяв, що за 20 тисяч доларів суддя Дарницького районного суду закриє кримінальну справу за самовільні дії по гідронамиву піску в урочищі «Княжий затон». Другому ─ що за 20 тисяч доларів суддя Шевченківського суду випустить на підписку про невиїзд затриманого УБОЗом шахрая. Третьому ─ що за 15 тисяч доларів голова Господарського суду Києва забезпечить прийняття рішення, яке заборонило би проведення зборів акціонерів, де мало вирішуватися питання успадкування акцій померлого акціонера.

Як з’ясувалося потім – діяв навмання. Якщо суд приймав саме таке рішення, яке було потрібне клієнтові, у того складалося враження, що в цьому заслуга «впливового прокурору», якому можна й надалі замовляти подібні послуги. Якщо ж ні – «впливовий прокурор» зникав із зони досяжності обдуреного замовника. Проте основним «об’єктом приманки» для пройдисвіта був не суд, а прокуратура. На «посередництві» з нею він і погорів.

Одного разу адвокати, які ще не встигли розчаруватися в ньому, звели його зі своїми клієнтами – теж аферистами, але такими, що спеціалізувалися на земельних оборудках. Якось, підробивши документи фірми-землевласника, вони незаконно продали від її імені силу-силенну гектарів під Києвом, за що отримали чималу купу грошей. За цим фактом почалося розслідування, і плутяги ладні були заплатити впливовим керівникам органів прокуратури 300 тисяч доларів, аби лишень слідчі дали їм спокій. Але з нашим героєм їх спіткала невдача: гроші він узяв, а питання ні з ким не вирішив, тож у ході розслідування земельної афери махінатори потрапили до слідчого ізолятору.

Але й самозванцеві після цього не судилося уникнути в’язниці. Опинившись у камерах, заарештовані стали так глибоко розкаюватися у вчиненому і почали так плідно співпрацювати зі слідством, що на поверхню вилізла історія з 300 тисячами доларів, які нібито отримав один із заступників генерального прокурора. В ГПУ, напевне, вирішили, що не варто лишати на волі такого небезпечного конкурента, і 13 грудня 2011 року він був заарештований. Йому було інкриміноване шахрайство, а крім того ще й самовільне присвоєння звання службової особи (стаття 353 ККУ). За все разом узяте 12 грудня 2013 року Шевченківський районний суд Києва засудив його до 8 років позбавлення волі з конфіскацією. Сума задоволених цивільних позовів перевищила два мільйони гривень – в даному випадку суд не відмовив і не послався на те, що гроші були використані потерпілими як засіб вчинення кримінального правопорушення.

Проте в місцях позбавлення волі цей в’язень затримався ненадовго, і 19 вересня 2014 року ухвалою судді Апеляційного суду Києва Людмили Кепкал був звільнений з-під варти в залі суду. Підставою тому став Закон України «Про амністію у 2014 році», відповідно до якого звільняються від відбування покарання особи, засуджені до позбавлення волі за вчинення ненасильницьких злочинів, якщо вони відсиділи не менше однієї чверті строку.

Цікаво, що прокурор, який представляв сторону обвинувачення, заперечував проти задоволення клопотання про застосування до нього амністії, оскільки, з його точки зору, для цього відсутні підстави. Втім, у прокурора ще буде можливість довести свою правоту в касаційному суді, однак малоймовірно, що шахрай після перегляду справи знову потрапить за грати. Тож адвокатам слід чекати, що шахрай з прокурорськими погонами дуже скоро знову буде вештатися по офісах і пропонувати свої посередницькі послуги.

Читайте також:  Чи здатні судді змінитися самостійно і хто має говорити від імені судової влади

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ