• Новини України
  • Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода

Мгновенная доставка свежих новостей



Racurs.ua

Прокуратура у глухому куті закону Репліка

Інтернет-видання «Ракурс» організувало чудову професійну дискусію з приводу ухвалення нового Закону України «Про прокуратуру». Обговорення було жвавим та емоційним, прозвучали різні думки, часто прямо протилежні

Більшість колег позитивно сприйняли цей закон, не приділивши, як на мене, належної уваги тим критичним зауваженням, які зводять нанівець хороше враження від цього реформаторського напрацювання Верховної Ради.

Тому, в порядку репліки, хотів би поділитися з товариством наступними міркуваннями.

По-перше, я щиро здивований поширенням в суспільстві думки, що цей закон начебто скасовує якийсь там «загальний нагляд». Вкотре в різних аудиторіях доводиться повторювати, що загальний нагляд як явище зник разом з розпадом Радянського Союзу.

До речі, нагляд був вперше запроваджений Петром І, а Катерина Велика наприкінці ХVІІІ століття розподілила владу на чотири гілки — де четвертою була наглядова.

З проголошенням незалежної України цей парадокс остаточно усунутий не був, бо в чинній Конституції гілок влади — три, а прокуратура — щось окреме, четверте. Начебто й не гілка влади, але незалежна від решти. Дається взнаки понад три століття незалежності наглядової інстанції!

Дискусія з приводу місця прокуратури в системі органів державної влади триває давно, є різні підходи: підпорядкувати прокуратуру Міністерству юстиції, прилаштувати прокуратуру до судової влади або ж залишити так, як є. Втім, не про форму розмова, а про зміст.

Згідно із ст. 162 Конституції УРСР 1978 року, прокуратура здійснювала «найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів...» Як на мене, це те, чого нам зараз часто бракує — саме точності й однаковості в застосуванні законів, бо ми спостерігаємо неточність, вибірковість або ж взагалі ігнорування законів.

В законі «Про прокуратуру» від 1991 року вже було записано таке: «Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів...» — тобто загубили нагляд за однаковістю застосування.

З прийняттям Конституції 1996 року в ст. 121 розділу «Прокуратура» більше не було положень про здійснення нагляду як такого, лише залишена згадка в п. 9 Перехідних положень, що прокуратура цим займається тимчасово.

Не переказуючи усіх перипетій конституційного процесу, нагадаю, що саме Верховна Рада України своїм законом №742-VII від 21 лютого 2014 року внесла зміни в текст Конституції (чи відновила дію окремих положень — кому як більше подобається), доповнивши коло повноважень прокуратури згідно зі ст. 121 пунктом 5 такого змісту, що на прокуратуру покладається «...нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Тобто іще більше звузила коло нагляду лише до вищенаведеного.

Тому я був щиро здивований пафосом статті «Прощавай, радянська прокуратуро» народного депутата Андрія Кожем’якіна, який відверто хизувався тим, що (цитата): «Комітет заблокував спроби ГПУ залишити собі так званий загальний нагляд за додержанням законів, який давав можливість прокуратурі перевіряти державні та приватні організації, на власний розсуд витребувати за межами кримінального процесу будь-які матеріали».

Агов! Яке там «прощавай» і до чого тут радянська прокуратура, коли це було повернуто до тексту Конституції трохи більше ніж півроку назад Верховною Радою України, за що 21 лютого цього (!) року о 16 годині 44 хвилині і 25 секунді сумлінно проголосував пан Кожем’якін?

Я не буду вдаватися до дискусії, добре це, чи погано, але ж парламент сам створив цю норму і втілив її в життя. Шановний Андрій Кожем’якін сам підтримав те, чим тепер праведно обурюється як рудиментом «радянщини»... Понад це, використовуючи свої службові повноваження як голови парламентського комітету, він намагався заблокувати виконання органами прокуратури припису чинної Конституції! В мене лише одне запитання: у вас там в Раді усі вдома?! Ви самі створюєте проблему, потім самі комусь дорікаєте...

Так от, доповідаю товариству: новий закон «Про прокуратуру» зовсім не скасовує функцію нагляду! І не мав на меті... Просто рекомендую дочитати закон до Розділу ХІІІ «Перехідні положення», де в п. 1 чорним по білому записано, що прокуратура і надалі виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, та додержанням законів з цих питань...

Але краще б цього пункту не було, бо Верховна Рада додала ложку дьогтю приміткою: «...виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді». Цим приписом органи прокуратури не просто поставлені у незручне становище, а заведені без їх вини в глухий кут.

Чому? Згідно з імперативними вимогами ст. 121 Конституції, прокуратура повинна здійснювати функцію нагляду. Це — навіть не обговорюється. Але парламент визначив форму виконання, яку неможливо застосувати на практиці в 99% випадків. Бо згідно зі ст. 23 нового закону прокуратура не наділена повноваженнями представляти в суді будь-кого, а лише у випадках, коли особа за віком чи станом здоров’я неспроможна це робити особисто. Тобто, Конституція прокуратуру зобов’язує, а закон — зв’язує руки та унеможливлює практичне застосування.

Взагалі функція нагляду і функція судового представництва мають зовсім різну правову природу та мету. Не можна одну функцію виконувати у спосіб іншої функції. Нагляд — це позасудова превентивна функція запобігання правопорушенням. Представництво ж навпаки — існує лише в межах судового процесу, коли право вже порушено. Інколи ці функції перетинаються, але аж ніяк не співпадають.

Поясню на прикладі: є чоловік і є жінка. Зовні вони майже схожі: дві руки, дві ноги, голова й два вуха... Але природа різна! Те, що постановила Верховна Рада, це як визначити спосіб кохання жінок чоловіками виключно у формі, більш притаманній шановному народному депутату Олегу Ляшку, або, на теперішній манер, «кохати по-новому!» Ось до такого кохання примушує парламент українську прокуратуру.

До речі, на останньому засіданні Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України за участі Віталія Яреми відбулась щира та відверта розмова з приводу того поспіху та неузгодженостей, які були привнесені в текст нового закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року. Як учасник цього засідання хочу засвідчити: генеральний прокурор повністю поділяє стурбованість з приводу недоліків цього закону та неузгодженостей з вимогами чинної Конституції.

На засіданні я навів такий уявний приклад, чому цей закон лише поглиблює протиріччя, а не розв’язує їх. Припустимо, що солдат із зони АТО пише скаргу прокурору такого змісту: «Шановний пане прокурор! Я вже півроку на фронті, належного грошового забезпечення отримати в повному обсязі не можу, оформити статус учасника АТО та пільги не можу через бюрократичну тяганину. Допоможіть мені!» На що прокурор мусить відповісти за новим законом: «Шановний солдате! В тебе руки-ноги є? Тоді йди і воюй, бо відповідно до закону я не маю права тобі допомагати. Коли тобі відірве руку або ногу і ти станеш інвалідом — приходь, ось тоді закон мені дозволить вирішувати твої питання...» Мені здалося, що цей уявний приклад справив враження на Віталія Ярему...

Це далеко не повний перелік недоліків нового закону. Через поспіх «забули»  передбачити в законі посади військових прокурорів, лише згадали головного військового прокурора; недоречно запровадили окремо статус прокурора відповідного рівня, окремо рівнозначну адміністративну посаду; не передбачили організацію прийому громадян та розгляд їх звернень хоча б в тих сферах, які беззастережно притаманні органам прокуратури, тощо.

Тому питання виглядає таким чином, що доведеться звертатися до президента України або до інших суб’єктів законодавчої ініціативи і просити їх внести до парламенту проект змін і доповнень до нового закону з метою якщо не усунення усіх негараздів, то хоча б пом’якшення найбільш суттєвих проблем застосування закону на практиці.

Іще хотів би дати репліку з приводу коментарів колег, що, мовляв, безкоштовна правова допомога може бути замінником функції прокуратури захищати інтереси держави та суспільства в цивільних, адміністративних та господарських справах.

В тому-то й річ, що процесуально громадянин не має права звертатися з позовом в публічних інтересах, неважливо — сам чи за допомогою безкоштовного (та навіть й коштовного) адвоката. Процесуальні кодекси не дозволяють. Лише на захист власного особистого права. Не визнає процесуальне законодавство публічного інтересу як окремої категорії справ і не визначає коло його захисників. Навіть Кодекс адміністративного судочинства, за яким розглядаються публічно-правові спори.

Це могли б робити відповідні громадські організації, але відповідно до ст. 21 закону «Про громадські об’єднання» вони не мають права захищати навіть своїх членів, не те що публічний інтерес...

І останнє — про безкоштовних адвокатів. Думки вголос. Вас влаштовує безкоштовна медицина? Чому колеги вважають, що безкоштовний адвокат краще за безкоштовного лікаря?! Бо з безкоштовною адвокатурою наслідки можуть бути ще гірше: дрібна хвороба інколи пройде сама (природа візьме своє), але жодна юридична проблема сама ніколи не виліковується...

Читайте також:  Плюси і мінуси нового закону про прокуратуру

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ








    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ