• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Судова реформа, варіант другий: точкові удари по системі. Частина 1

Судова реформа по-президентськи не коштуватиме українському бюджету мільярдів, як її урядова «суперниця», вона більш м’яка, але загалом влучна — б’є по системі точно, змінюючи її, хоч і не так кардинально, як нам би цього хотілося

Президентський законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів (нова редакція) та ЗУ «Про доступ до судових рішень»», написаний як альтернатива кабмінівській законодавчій ініціативі щодо судової реформи, містить низку м'яких новацій. Вони покликані вдосконалити систему, не перевертаючи її догори дригом.

Що ж планується змінити означеним законопроектом? У першу чергу, він вносить до Закону «Про судоустрій і статус суддів» новели, які відповідають вимогам часу. Наприклад, детальніше розписує положення щодо автоматизованої системи документообігу. Тобто прагне вдосконалити те, що вже є й так застосовується в судах.

Позитивних змін зазнала ст. 11 «Гласність та відкритість судового процесу», яка містить норму з вимогою оприлюднювати на офіційному веб-порталі судової влади України повну інформацію про справи, які заплановані до розгляду в судах (назва суду, сторони спору, предмет позову, дата надходження позовної заяви, стадія розгляду справи, місце, дата і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого). Звісно, є й винятки, «встановлені законом». Інша новела покликана потішити не лише учасників судових процесів, а й представників ЗМІ: можна буде без дозволу суду проводити не лише аудіозапис, а й фото- і відеозйомку в залі засідань та ще й здійснювати пряму трансляцію.

Ще є не дуже зрозуміла на перший погляд норма про рівність прав учасників судового процесу: «Кожному учаснику судового процесу надається розумна можливість представити справу в умовах, які не ставлять одного учасника в невигідне становище по відношенню до іншого учасника судового процесу». Крім того, що ця закручена, але розпливчаста формула є суто декларативною, не зайвим було б її якось розшифрувати, бо не зрозуміло, що саме мається на увазі, окрім, безсумнівно, схвальних намірів забезпечити рівність.

Нереальними виглядають запропоновані в проектах норми, які передбачають обов’язок суду в рішенні надати оцінку кожному доказу, який є у справі та надати мотивацію його відхилення або прийняття. У судових справах містяться сотні, а іноді тисячі поданих сторонами письмових доказів, до яких також належать пояснення сторін та інших осіб, різні довідки, витяги, платіжні про сплату судового збору та інші документи, більшість з яких не впливає на рішення суду. Можна уявити собі, скільки часу суддя писатиме таке рішення, описуючи та оцінюючи кожен з тисячі доказів. Також можна уявити, скільки сторінок паперу буде витрачено на друкування такого рішення, якщо оцінці кожного з тисячі доказів приділити хоча б третину сторінки, а також — хто буде читати таке рішення на 300 сторінок. Корисна, на перший погляд, норма потенційно призведе до істотного перевантаження суддів, значного збільшення строків вирішення ними спорів, збільшення витрат державного бюджету, при цьому не дасть майже нічого для учасників спору. Доречно такий обов’язок суду обмежити мотивацією відхилених суттєвих доказів.

Окрім цих реверансів у бік громадян, законопроектом, звісно, вносяться деякі зміни до судоустрою і щодо статусу суддів.

Що ж саме суттєво змінює цей законопроект? Головна новація — Верховний суд України отримує нові (або ж старі, але втрачені внаслідок судової реформи 2010 року) повноваження. Він має переглядати рішення суду касаційної інстанції з підстав неправильного правозастосування, невідповідності правової позиції суду постанові ВСУ; збирати та аналізувати судову статистику, узагальнювати судову практику; забезпечувати однакове правозастосування. Ці всі повноваження ВСУ мав до судової реформи 2010 року. А позбувшись їх, тривалий час боровся за їх повернення. Що це дасть громадянам і судовій системі? По-перше, знову з'явиться орган, який збиратиме докупи та аналізуватиме усю судову практику, незалежно від спеціалізацій судів, «стандартизуватиме» правозастосування.

Цікаві зміни можуть торкнутися й «народження і смерті» судів загальної юрисдикції: якщо нині суди утворюються і ліквідовуються президентом України за поданням міністра юстиції на підставі пропозиції голови вищого спеціалізованого суду, то законопроект пропонує іншу схему, з якої міністр юстиції «випадає». Цитата: «Суди загальної юрисдикції утворюються, реорганізуються та ліквідуються президентом України на підставі пропозиції Державної судової адміністрації України, або голови Верховного суду України, або голови відповідного вищого спеціалізованого суду». Це можна пояснити тим, що судова гілка влади є самостійною, а міністр юстиції належить до виконавчої.

Міністр юстиції також ніяк не впливатиме на визначення кількості суддів у судах. Нині ця кількість визначається ДСА за його поданням на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Пропонується, щоб це подання здійснювала Рада суддів України.

Розумних змін може зазнати й продиктована «вулицею» норма про обрання голів судів та їх заступників на річний термін. Законопроект пропонує обирати суддів на адміністративні посади терміном на два роки. Чи виправдано це, покаже час. Відомо, що нічого доброго з таких постійних «змін начальства» не виходить. Тільки-но людина освоїться з новими обов'язками, а тут вже на часі перевибори... Втім, у голови суду як таких особливих повноважень і не передбачено.

Більш жорсткими стають правові норми, що регулюють відбір кандидатів на посаду судді. Кандидатів розглядатимуть ретельніше як з точки зору професійних знань, так і з точки зору благонадійності та доброчесності, з урахуванням положень Закону України «Про боротьбу з корупцією». Такий багатоетапний відбір, як і нині, не передбачатиме психологічного дослідження особи кандидата.

Змінюється й принцип формування Вищої кваліфікаційної комісії. Нині в її формуванні, крім зїзду суддів, беруть участь Міністерство юстиції, голова ДСА України та уповноважений парламенту з прав людини. Автори змін пропонують, щоб у формуванні двох новостворених палат ВКК (атестаційної та дисциплінарної) брали участь вищі органи суддівського та адвокатського самоврядування (з'їзди) та з'їзд представників юридичних вишів й наукових інституцій. В кожну з палат, що налічуватиме сім осіб, від з'їзду суддів планується призначати чотирьох, від адвокатської спільноти — двох, а від науковців — одну особу.

Законопроектом пропонується знову запровадити кваліфікаційні класи суддів: з п'ятого по перший. Значну роль у цьому відведено атестаційній палаті ВКК, яка проводитиме регулярні атестації усіх суддів з кваліфікаційним класом з четвертого по перший. Судді, який щойно склав присягу, автоматично, без проведення атестації, буде присвоєно п'ятий кваліфікаційний клас. У кожному кваліфікаційному класі суддя має перебувати три роки, після спливу яких проводиться атестація для підтвердження його кваліфікаційного класу або присвоєння вищого.

Якщо суддя є дуже кваліфікованим, йому можуть достроково (через два роки) присвоїти наступний кваліфікаційний клас, звісно, внаслідок дострокової атестації. Втім, в порядку дисциплінарного стягнення можливе й пониження кваліфікаційного класу судді, але не більш як на один клас у межах одного стягнення.

Викликає зауваги пропонована норма закону про обов’язкове проходження атестації всіма суддями раз на три роки. Зрозуміло, коли суддя неякісно розглядає справи, затягує строки розгляду, на його дії подаються скарги від сторін, дострокова атестація такого судді можлива і повинна відбуватись в рамках дисциплінарного провадження і вважатися формою дисциплінарного стягнення, після проходження відповідного навчання за рішенням кваліфікаційної комісії. Але якщо суддя сумлінно виконує свої обов’язки, жодних претензій чи скарг на його діяльність не надходить, для чого проводити атестацію такого судді? Це не тільки створить непотрібне навантаження на кваліфікаційну комісію, яка покликана розбиратись з некваліфікованими суддями, але й призведе до додаткових зайвих витрат державного бюджету й може стати важелем неправомірного тиску на суддів з метою примусити їх ухвалювати потрібні комусь рішення.

Для того, щоб із посади судді місцевого суду перейти на посаду судді апеляційного, потрібен буде не тільки певний стаж роботи суддею, а й третій кваліфікаційний клас. Судді касаційної інстанції повинні мати другий клас, судді ВСУ — перший.

Не зовсім зрозуміло, як саме в разі ухвалення закону ці положення будуть реалізовуватися на практиці, принаймні найближчим часом... Інше питання — як фізично семеро осіб спроможуться атестувати усіх (!) суддів України? Можливо, для мінімізації неузгодженостей доцільно було б передбачити відповіді на ці запитання у перехідних положеннях.

(Далі буде)

 

Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.

 

Читайте також: Судова реформа, варіант другий: точкові удари по системі. Частина 2



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ