• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Найбільше тисне на суди виконавча влада

Правосуддя смикають усі владні інститути, не кажучи вже про окремих одіозних персоналій, усім хочеться долучитися до судової реформи, очолити зміни і підпорядкувати суди собі

Коли йдеться про необхідність реформування судової системи (а це питання порушується протягом усіх 23 років існування нашої молодої держави, при кожному новому президенті створюються відповідні ради чи комісії), фахівці та й просто небайдужі громадяни у першу чергу згадують про неупередженість та незалежність Феміди. Мовляв, треба зробити суди і суддів незалежними — не на папері, а в реальності. При цьому кожен має на увазі щось своє, наболіле, бо і судова система, і кожен окремий суддя, незважаючи на гарантовану законодавством незалежність, насправді перебувають у залежності від багатьох чинників. Взяти хоча б уже згадану деталь: робочі групи з реформування судової гілки влади створюються при президенті України. Не кажучи вже про значний вплив на судову систему Верховної Ради. Проте і президент, і ВР не настільки впливають на суди, як виконавча влада — Кабінет міністрів, а точніше — Міністерство юстиції.

Голова Ради суддів України Людмила Соломаха зізнається, що судова влада не є незалежною (принаймні за 21 рік роботи суддею вона цієї незалежності не відчула). Найбільший тиск — від виконавчої влади, яка вирішує питання фінансування судової системи. Та крім покарання гривнею, у виконавчої влади є й інші важелі впливу. Наприклад, третього вересня Міністерство юстиції видало розпорядження, щоб усі судді у терміновому порядку здали декларації про доходи. Цей люстраційний крок зробили ще до того, як набув чинності ЗУ «Про очищення влади». Тобто на момент видання розпорядження не мало під собою законних підстав.

Колишній суддя Руслан Роженко навів показовий випадок, коли клерк з Управління юстиції м. Києва влаштував обшук у кабінеті голови суду, вилучив із канцелярії справи, а потім написав подання до апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду, яке, на його думку, не є законним. «В нас суддю можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності за рішення, яке пройшло усі інстанції та залишено в силі», — обурюється пан Роженко.

Насправді, намагання влади кермувати правосуддям — це відгомін минулого, коли суддю могли викликати в райком партії та дати рекомендацію щодо «правозастосування» у якійсь певній справі. Як згадують старі судді, це була єдина структура, яка могла собі таке дозволити. З чого, начебто, повинно випливати, що тоді суди були більш-менш незалежними. Але ж у тоталітарному суспільстві була єдиноначальність, усім завідувала комуністична партія. А зараз влада розподілена, от і смикають правосуддя всі владні інститути, не кажучи вже про окремих одіозних персоналій, усім хочеться долучитися до судової реформи, очолити зміни і підпорядкувати суди собі.

Нещодавно на одному з заходів, де юридична спільнота обговорювала шляхи судової реформи, знаний адвокат, доктор юридичних наук Василь Кисіль (який, до речі, був і є членом вищезгаданої ради при чотирьох президентах України — від Кучми до Порошенка) вкотре обурено розповів присутнім про спільне засідання ВСУ і Кабміну в стінах Верховного суду. «Про яку незалежність і поділ влади можна говорити, коли одна гілка влади приходить до іншої, щоб їй там щось диктувати? У якій демократичній країні таке можливо? Для мене як для юриста це нонсенс, такі речі неприпустимі».

«Можливо, збоку це й виглядало, наче начальство прийшло давати Верховному суду якусь настанову, але повірте, це було не так. Просто через брак часу, через потребу в нагальній розмові вирішено було зробити спільну нараду», — виправдовувався заступник міністра юстиції Ігор Бондарчук. Він запевнив, що Мін’юст, як ніхто, виступає за усунення політичного впливу і виконавчого чинника, навіть пропонує позбавити Верховну Раду повноваження на призначення і звільнення суддів. А єдиним органом, відповідальним за вирішення питань добору, кар'єри, відповідальності суддів, зробити Вищу раду юстиції України.

Народний депутат трьох скликань Степан Хмара впевнений, що за всі роки незалежності України наші суди завжди були залежними: і від законодавчої влади, і від виконавчої. Кожен президент держави (не є винятком і нинішній) намагався керувати судами. Екс-депутат вважає це найбільшою небезпекою і найбільшим гальмом для розбудови правової держави і закликає громадянське суспільство звернути на це увагу.

На думку С.Хмари, саме громадянське суспільство і повинно формувати судову гілку влади: «У нас у країні є кваліфіковані правники: громадські та політичні діячі, адвокати, науковці, судді у відставці, які б радо долучилися до цієї роботи. Без кураторів у вигляді чи то президента, чи то Кабміну. Тільки таким чином можна сформувати справді незалежний і добропорядний суд. Тож перше завдання для судової системи — визволитися від влади інших, жодна інша гілка влади не має впливати на суд».

Професор права КНУ ім. Т.Шевченка Микола Хавронюк упевнений, що судова система не повинна бути третьою гілкою влади, і взагалі мати якесь відношення до влади. Це щось зовсім інше, що над усім цим, поза державою. Судами має керувати суддівське самоврядування, держава не повинна втручатися. Тоді можна позбутися впливу інших гілок влади.

Але чи зможе судова влада сама себе очистити і докорінно змінитися? «З огляду на те, що себе відшмагати спромоглася одна-єдина унтер-офіцерська вдова, та й то у відомій комедії Гоголя, а не в житті, думаю, що самій судовій системі себе реформувати — не під силу», — ділиться роздумами В. Кисіль. Втім, хто сказав, що судова влада не повинна бути хоч якось підконтрольна суспільству, просто нам із вами?

Не менш гостро, ніж в Україні, питання формування нової судової системи свого часу постало перед Грузією. І реформа таки досягла своєї мети — страшна корупція, яка панувала у судах, була подолана. Проте зріс вплив на суди... прокуратури. Усі прокурорські запити беззаперечно задовольнялися.

«З самого початку нам здавалося, що система процесуальних відносин працює дуже добре, а потім ми зрозуміли, що суди вільні від корупції, але залежні від держави і державних органів. За останні роки, з огляду на це, було зроблено чимало кроків до продовження судової реформи, зокрема, до переформатування Вищої ради юстиції Грузії, куди увійшли представники громадянського суспільства і академічних кіл. Було змінено порядок призначення суддів — безстроково, але з випробувальним терміном три роки. Ми не приховуємо своїх помилок і свого досвіду, і радо ним поділимося з Україною», — розповідає Георгій Закарашвілі, радник-посланник посольства Грузії.

Тиск з боку прокуратури, вочевидь, відчувають на собі й вітчизняні судді. Певною мірою про це свідчить той факт, що в Україні майже не виноситься виправдувальних вироків: суддя більш схильний підтримати обвинувачення, тобто прокурора. Крім того, якщо у цивільний або господарський спір втручається прокуратура, то й суд практично завжди — на боці тієї сторони, за яку вступилася прокуратура.

«Непоодинокими, навіть системними, стали випадки, коли прокуратура ініціює кримінальне провадження проти судді за ст. 375 КК України про ухвалення неправосудного рішення. Це при тому, що рішення, яке стало причиною переслідування судді, пройшло і апеляційну, і касаційну інстанції, не було скасоване і набуло чинності», — каже Л.Соломаха.

Як справедливо зауважують правники, судді є залежними й від власного керівництва, тобто голови суду. Якось Василь Кисіль це відкрито сказав суддям, що входили до згаданої ради з питань реформування судової системи. Вони почали в один голос заперечувати, мовляв, на суддів немає жодного адміністративного тиску, голова суду — це не авторитет, він не впливає на судочинство, а вирішує лише організаційні питання. Договорилися до того, що взагалі не має значення, хто буде цю функцію виконувати. Тоді адвокат запропонував таке: призначати головою суду найстаршого за віком. А потім, кожні два роки, призначати всіх по черзі в алфавітному порядку. Або, якщо серйозно, взагалі відмовитися від цієї посади, нехай у судах започаткується посада звичайного директора, який буде вирішувати суто господарські питання. Як можна здогадатися, судді таку пропозицію не підтримали.

А які ж функції виконує голова суду в будь-якій іншій країні? Микола Хавронюк багато їздив світом, вивчаючи досвід інших країн. Якось, перебуваючи в Німеччині, він запитав голову окружного суду, чим саме той займається на своїй адміністративній посаді. «Ну, наприклад, сьогодні, коли я дізнався, що до нас завітають гості, я збігав у сусідню пекарню за свіжими булочками. Ось, пригощайтеся», — відповів голова суду.

В останній рік вплив на суди спостерігається і з боку людей. Не тих, кого ми називаємо громадянським суспільством, а натовпу. Недобросовісні сторони процесів або адвокати наймають безробітних та бабусь, і ті за 200 гривень в день влаштовують мітинги під судами, інсценуючи праведний гнів трудящих та вимагаючи не законного чи справедливого, а конкретного рішення по справі. Або взагалі приводять у суди неговірких людей у балаклавах та камуфляжі. На галас збігаються журналісти — і пішло-поїхало...

«Судді, які працюють недовгий час, не можуть вистояти перед таким натиском громадськості», — зізнається Л.Соломаха.

Суддівська незалежність — неодмінний елемент демократичного суспільства. Окрім цього, вона може також бути неодмінним чинником економічного зростання та розвитку, як вважає суддя зі Швейцарії Штефан Гасс.

На міжнародному саміті «Суди і суспільство», що відбувся в Києві ще 2010 року, суддя Вільям Даффі (США) розповів, що в США є три гілки влади, дві з яких підзвітні народу, а третя — судова влада — взагалі непідзвітна (нам до такого ще далеко, бо наша судова влада, яка була дискредитована окремими її представниками, ще довго буде під підозрою у народу).

Зі слів В.Даффі, від часів заснування США судову владу було усунено від політичного процесу, оскільки батьки-засновники США визначили, що цінності, викладені в преамбулі до Конституції, можна досягнути лише за умови незалежності судової гілки влади. Декілька ключових принципів тексту статті III Конституції США визначають незалежність судової влади: довічне призначення, захист від зменшення винагороди за працю, гарантування виняткового повноваження розглядати та вирішувати спори між приватними особами та урядовими організаціями. Законодавча та виконавча гілки влади є активними рушійними силами процесу управління країною. Судова влада — це реактивна сила: до неї звертаються тільки за необхідності розглянути та вирішити справу.

«По суті, суди — це місце останньої надії, куди звертаються, коли відновлення справедливості не забезпечують інші гілки влади. Вони припиняють зловживання владою урядовими установами, і в такий спосіб захищають права громадян. Ця роль визначає унікальність судової влади та вимагає, щоб вона функціонувала в інший спосіб. Незалежність судової влади є невіддільною частиною захисту демократії, вона їй необхідна задля захисту свободи», – наголосив суддя Даффі.

Добре про суддівську незалежність висловився і С. Хмара: судді повинні залежати від права, від закону і від Господа Бога, а не від інших владних структур.

Читайте також: Судова реформа, варіант другий: точкові удари по системі



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ