• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Судові історії. Незавершена справа щодо торгівлі людьми

Ця дика за канонами цивілізованого світу, але цілком нормальна в Україні витівка колишнього президента не врятувала Боцвінюків від розплати

Ця кримінальна історія тягнеться вже 12 років — з 13 лютого 2003 року, коли Слідчим відділом Управління СБУ по Чернівецькій області була порушена кримінальна справа за ознаками ч. 3 ст. 149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини), ч. 2 ст. 209 (відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом) і ч. 1 ст. 255 (створення злочинної організації) Кримінального кодексу України.

Попри моторошні назви інкримінованих статей, фабула справи насправді дуже проста. Одружившись свого часу на американці й отримавши вид на проживання в США, громадянин України, уродженець с. Розтоки Чернівецької області Омелян Боцвінюк у 90-х роках минулого століття вирішив підзаробити трохи грошей на працевлаштуванні в Америці своїх земляків. Очікуючи натуралізації, Боцвінюк разом зі своїми чотирма братами — Степаном, Михайлом, Ярославом і Дмитром — організував таке собі «кадрове агентство» для українців, які шукали кращої долі за океаном.

Перевізши до Америки й влаштувавши на роботу на цілком легальних засадах з десяток клієнтів, брати зрозуміли, що в такий спосіб грубих грошей не заробиш. Тому вони пішли в обхід міграційних перешкод і обмежень: Дмитро Боцвінюк добирав клієнтуру серед охочих попрацювати за океаном і оформляв їм візи на в’їзд до Мексики. А Омелян з братами, що перебралися до Америки, нелегально ввозив «туристів» до США через «вікно» на мексиканському кордоні. У подальшому нелегали влаштовувалися на всілякі «підпільні» роботи, заощаджуючи роботодавцям кошти на соціальне страхування й сплату податків, а брати отримували відповідну винагороду за свої труди.

Можливо, цей бізнес тягнувся б безперешкодно аж до цього дня, якби Боцвінюки забезпечили себе правоохоронним «дахом» в Україні. Але вони вирішили ні з ким не ділитися й навіть стали конфліктувати з місцевим «авторитетом», колишнім УБОЗівцем Славком Гуцулом. Фінал вийшов закономірний, і після того, як діяльністю братів зацікавилося Управління СБУ в Чернівецькій області, не знайшлося жодного впливового посадовця, який би замовив за них слівце.

На підставі повідомлень Інтерполу та правоохоронних органів Німеччини й Польщі, а також показань потерпілих і свідків та висновків експертів Боцвінюкам було пред’явлено обвинувачення в організації злочинного угруповання, яке впродовж 1999–2003 років переправило до Сполучених Штатів 52-х громадян України з метою примусової експлуатації їх праці. Скориставшись візитами братів до України, СБУшники їх тут переловили та відправили до слідчого ізолятора, а кримінальну справу — до суду.

Як раптом у квітні 2005 року, незадовго до Великодніх свят, стрепенувся тодішній христолюбивий президент України Віктор Ющенко: як так, наближається Паска, а брати Боцвінюки не мають змоги в умовах слідчого ізолятору як слід причаститися святих дарів! Обурений Віктор Андрійович зателефонував заступнику прокурора Чернівецької області В. Мойсеєнку й, погрожуючи вигнанням з роботи, наказав негайно звільнити підсудних з-під варти. Переляканий прокурор став був розповідати, що, мовляв, кримінальна справа зараз перебуває в Апеляційному суді Чернівецької області, й тому зміна запобіжного заходу належить виключно до компетенції суду. Але Арбітр нації був невблаганним і наказав В. Мойсеєнку розшукати голову Апеляційного суду Чернівецької області А. Огородника та передати йому, щоби той зателефонував главі держави на мобільник.

Про що гарант Конституції спілкувався з жерцем незрячої богині — достеменно невідомо. Але президентське слово виявилось вагомим доповненням до КПК України: А. Огородник у суботній день помчав до Старожинецького райсуду, звідкіля повернувся з текстом постанови про обрання Боцвінюкам запобіжного заходу— підписки про невиїзд.

Але цього В. Ющенкові здалося замало, й він зателефонував начальнику Чернівецького управління СБУ С. Качуру, який зробив усе, що від нього вимагалося, — домовився з судом про направлення справи на додаткове слідство, де вона й була закрита «через недоведеність» 9 грудня 2005 року. Щоправда не в Чернівецькій, а в Тернопільській області.

Треба сказати, що в братів Боцвінюків тоді знайшлося чимало захисників: правову допомогу їм надавали колишній генпрокурор (нині — ректор Національної академії прокуратури України) Олег Литвак та колишній заступник генерального прокурора Богдан Ференц, про розмір адвокатських гонорарів яких ходили легенди, а зі статтями на захист братів у пресі виступала чесний і непідкупний журналіст Тетяна Чорновол (у подальшому — урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, нині — народний депутат України). Але без президентської підтримки ці потуги, напевно, не допомогли б Боцвінюкам вийти на волю.

Значно пізніше, досліджуючи цю історію, вдалося з’ясувати, хто ж замовив слово за братів із чернівецького села перед президентом України. Неподалік с. Розтоки, звідкіля походять Боцвінюки, розкинувся райцентр Вижниця, де мешкає давній товариш Омеляна Боцвінюка — екс-депутат місцевої райради від «Нашої України» Дмитро Никоряк. Є в нього син Олександр Никоряк — відомий багатьом киянам «співак». Утім, уславився Никоряк-молодший у столиці не стільки своїм вокалом, скільки дружбою з Андрієм Ющенком та одруженням на онучці колишнього голови Верховної Ради Володимира Рибака. А також — несподіваним призначенням 20 серпня 2014 року виконуючим обов’язки керівника Управління з охорони культурної спадщини Київської міської держадміністрації. Так ось, злі язики стверджують, що саме Олександр Никоряк на прохання свого батька звернувся до президентського сина Андрія посприяти звільненню братів Боцвінюків з-під варти та закриттю кримінальної справи.

Ця дика за канонами цивілізованого світу, але цілком нормальна в Україні витівка колишнього президента не врятувала Боцвінюків від розплати. Опинившись на волі, вони знову взялися за старе. І ось нарешті 1 липня 2010 року Департамент юстиції Сполучених Штатів повідомив про пред’явлення обвинувачення в торгівлі людьми п’ятьом українцям, четверо з яких — Омелян, Степан, Михайло та Ярослав Боцвінюки — були арештовані в США, Канаді та Німеччині, а Дмитро Боцвінюк перебуває в Україні.

Як стверджувало американське обвинувачення, організатори нелегальної міграції обіцяли потерпілим, що ті отримуватимуть по 500 доларів на місяць з безплатним житлом і харчуванням. Але насправді мігранти жили по кілька осіб у кімнаті в антисанітарних умовах і не отримували ані цента. Натомість брати говорили їм, що вони винні від 10 до 50 тисяч доларів за працевлаштування й мають відпрацювати борг. Також, згідно з американським обвинуваченням, Боцвінюки погрожували насильством щодо родичів мігрантів, якщо клієнти відмовлялися працювати чи втікали.

Сплинуло два роки, і в липні 2012-го американський суд засудив Омеляна Боцвінюка до довічного позбавлення волі, а його брата Степана — до 20 років тюремного ув’язнення. За ґратами перебувають також Михайло та Ярослав Боцвінюки. Єдиний, кому пощастило не лише залишитися на волі, але й непогано заробити на цій справі, — це Дмитро Боцвінюк. Він не тільки прекрасно почувається в Україні попри висунуте йому в США обвинувачення, але, завдяки старанням своїх адвокатів, отримав за рахунок українських платників податків 129 тисяч гривень компенсації за начебто незаконне притягнення до кримінальної відповідальності в 2003 році.

Що засвідчує не тільки особливості феодально-станового ладу, що панує в Україні, але й силу президентського слова.

Читайте також: Українці за кордоном: безправ’я через необізнаність



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ