• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Прелюдія до медичної реформи. Новації стартують з Києва

Велика кількість обрушених на нас різноманітних реформ вимагає постійної уваги громадян, які хочуть скласти бодай якесь уявлення про те, куди ж ми рухаємося

Спершу сама себе ініціативно почала «переформатовувати» рідна міліція, оперативно підготувавши відповідний законопроект і супроводивши його настільки ж «недоговореною», як він сам, модною візуалізованою презентацією. Потім раптом з’явився із законопроектом на ту саму тему великий фахівець у цій галузі — двічі екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

Швидко, хоча і вельми неоднозначно, якщо говорити про підсумки, підправили діяльність прокуратури — не просто в повній відповідності з тим, що «заповідали» Андрій Портнов та Віктор Янукович, але навіть прийнявши, не надто афішуючи, саме їхній законопроект. (Утім, тим, хто схильний освистувати законопроекти виключно на підставі того, що до них свого часу доклав руку Андрій Володимирович, слід було би вивчити нинішню графоманську творчість новореформаторів, аби відчути різницю в технічному рівні виконання — на жаль, завжди не на користь останніх.)

Судова реформа  висвітлюється «Ракурсом» докладно й регулярно, головний висновок поки що невтішний: назвати її такою не можна. Немає концепції, стратегії, розуміння, чого ми прагнемо, якщо мати на увазі результат, про який не соромно сказати вголос. Усе це не заважає продукувати сотні сторінок, законопроект за законопроектом.

Навіть за такої неймовірної нестримної активності неможливо збити до стану масла воду, натомість майже в кожному законопроекті — неприкрита претензія на свою порцію «вершків» високого ступеня жирності.

Проте насамперед більшість громадян відчує на собі результати реформування медичної галузі. Тому що можна примудритися жодного разу за все своє життя не зіткнутися з міліцією та прокуратурою і не опинитися в суді, але контакт із медичною сферою невідворотний, як смерть.

Щоб розуміти суть перетворень будь-якої галузі в нашій державі, слід пам’ятати, що традиційно будь-яке реформування тут має головну мету. Це не відповідність якимсь там світовим стандартам, а перерозподіл грошових потоків. Що стосується медицини, в цій галузі така теза підтверджується ще наочніше, ніж в інших. Який вектор привнесе новий міністр охорони здоров’я, побачимо вже найближчим часом. Поки що Олександр Квіташвілі лише анонсував реформування медичної галузі. Головний із нашого здоров’я обіцяв у лютому представити у Кабінет міністрів проект реформ, який згодом буде передано до парламенту. Але насправді ці реформи вже рухаються тихою ходою.

Минулого тижня в актовій залі Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. Шалімова відбулася презентація першого проекту реформування охорони здоров’я — пілотного проекту в м. Києві. Ініціатива виходила від столичної мерії. У заході взяли участь міністр охорони здоров’я, мер Києва Віталій Кличко, його заступник Михайло Радуцький (відомий як президент приватної клініки «Борис», створеної в буремні роки первинного накопичення капіталу в державі, що раптово здобула незалежність), директор Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. Шалімова Олександр Усенко. А також призначений на посаду під оплески Майдану та парламенту, але незабаром знятий вже без усіляких овацій екс-міністр охорони здоров’я Олег Мусій — під ручку з Дмитром Дем’яненком, багаторічним, непотоплюваним куратором медичної галузі від Головного управління СБУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, про якого докладно розповідав «Ракурс».

Столичний мер у властивій йому манері оповіді, що завжди забезпечує максимально напружену концентрацію уваги аудиторії, оголосив про те, що реформа стартує з Києва. Це матиме вигляд основного пілотного проекту. Тобто почати обкатку нововведень вирішили не з маленького містечка, де один пологовий будинок та дві поліклініки, і найграндіозніший, понад сподівання, провал реформаторів не мав би занадто масштабних наслідків, а відразу ж — із тримільйонної столиці. Своя логіка тут, звичайно ж, є: там, де населення обчислюється мільйонами, якщо його правильно підлікувати-застрахувати — це вже сотні мільйонів гарантованого прибутку, чого не скажеш про Дрогобич або Ізюм.

Кличко почав свій спіч із того, що лікарі повинні перестати брати в кишеню. Мабуть, це була не найвдаліша теза, з якої належало б починати виступ перед аудиторією, що складалася з працівників медичної галузі, приречених державою, що вділила їм 2–3-тисячну зарплату, на вибір між самоокупністю та голодною смертю. Але після такого вступу логічно було сподіватися почути струнку концепцію, яка дасть змогу змінити всім відомі нинішні реалії. Однак замість цього мер озвучив десяток популістських пунктів, що, здається, слово в слово збігаються з пропонованими Ольгою Богомолець (прозваними в народі «25 кроків до щастя» і, наскільки відомо, не реалізованими у жодній країні світу), у якої їх майже удвічі більше.

Ні з вуст міністра, ні з вуст пана Радуцького не прозвучало зовсім нічого, що допомогло б скласти уявлення про стратегічний напрям. Концепції, що дає змогу в осяжному майбутньому домогтися, зокрема, того, що пацієнтам не доведеться давати хабарі, а лікарям вимагати їх, запропоновано не було. Механізми, шляхи вирішення величезної кількості існуючих у медичній галузі столиці проблем — не названі. Тоді як саме Київ, поряд із Донецьком, Дніпропетровськом та Вінницею було обрано як суб’єкт пілотного проекту з реформування медичної галузі. І, за заявами Ірини Акімової, досяг певних позитивних результатів. Хіба розумно, не препарувавши цей досвід, не виконавши ретельного аналізу досягнень і помилок, рухатися в тому самому напрямку?

Оскільки реального «плану бою» за якісно іншу медицину на заході запропоновано не було, гадати про те, що за реформи нас очікують, залишалося по персоналіях. І тут виявилося достатньо інформації для роздумів і сумних прогнозів.

Подейкують, що світлу думку — почати з Києва — підказав нашому мерові пан Радуцький. За деякими відомостями, родичем Радуцького, без сімейної ради з яким не приймаються важливі рішення, є Олександр Добровський, що беззмінно, компетентно й із ентузіазмом займався київської медициною — державними закупівлями лікарських засобів і виробів медичного призначення за кошти київської мерії — при незабутньому мері Києва Леоніді Черновецькому, під патронатом Ірени Кільчицької.

Що цікаво: директор департаменту охорони здоров’я КМДА, відомий травматолог Михайло Риган на заході не виступав і навіть не був запрошений до президії, він сидів у залі. (До приходу на нинішню посаду Риган вважався мало не близьким другом Радуцького. Саме Риган став людиною, яка рятувала багатьох головлікарів столиці від необґрунтованих претензій з боку начальства, виконуючи роль «буфера».)

Натомість було спеціально введено посаду для людини, яка безпосередньо займеться презентованою реформою. Це Тетяна Донченко. Та сама Тетяна, яка за Раїси Богатирьової керувала департаментом, що займався контролем якості медичних послуг — ліцензії на медичну практику (в тому числі й клініці «Борис»), реєстрація та перереєстрація медичних препаратів, проведення клінічних випробувань нових лікарських форм і т. д. Тобто людина, однозначно, в темі. Але в середовищі фахівців із реформування медичної галузі вона ніколи не фігурувала. Останнє місце її роботи — Адміністрація президента, з якої, наскільки відомо, вона змушена була піти саме через близькість до Богатирьової.

Є підстави вважати, що в питаннях перетворень медичної галузі нашого мера — щоб не говорити використовують втемну — скажімо, не посвячують у зайві деталі, які, враховуючи надмірну зайнятість, знати йому зовсім не обов’язково.

Насправді сьогодні в Києві розгорнуто бурхливу діяльність. Першими в її результаті «впали» головні лікарі ласих медичних установ: Олександрівської лікарні, що розташована в самому центрі столиці й займає значну територію (яка претендує на кредит у розмірі близько 50 млн євро в скандальній програмі «Австрійський кредит»), Лікарні швидкої медичної допомоги, Київського онкологічного центру, Центру мікрохірургії ока. До речі, головлікар ЦМО Сергій Риков відсторонений від займаної посади (нині судиться з цього приводу з КМДА), а на його місце в терміновому порядку підбирають потрібну кандидатуру.

Було б чудово мати підстави для надії, що ці перестановки переслідують мету покращити стан справ у столичній медицині. Проте перш за все тут ідеться про величезні тіньові фінансові потоки. Адже сьогодні кожен медзаклад має два бюджети — легальний і нелегальний, і велике питання — який із них більший.

Цікаво і симптоматично, що в стислі терміни ухитрився вийти з підпорядкування міста і перейти в безпосереднє підпорядкування МОЗ Київський міський центр серця Бориса Тодурова. Хоча на цей центр було витрачено близько 650 млн грн з бюджету столиці. Подивимося, чи врятує це Тодурова та його центр від реформаторів.

І ще про перспективи. Радуцький є прихильником запровадження обов’язкового медичного страхування як альтернативного джерела фінансування медичної галузі. За неперевіреними даними, він планує створити пілотний проект із обов’язкового медичного страхування. Можливо, під цим і мається на увазі «реформа у столиці»?

Тут доречно згадати недавню історію незалежної України, коли наприкінці 90-х було створено державну страхову компанію «Укрінмедстрах», 49% якої належало державі. Протягом 5–6 років ця компанія монопольно видавала медичні страховки всім без винятку іноземцям, які в’їжджали в Україну. Згодом діяльність цієї компанії уважно вивчали спецпідрозділи МВС і СБУ. Але, як заведено у нас, закінчилися ці «дослідження» нічим, звісно, якщо говорити про процесуальні дії та кримінальні справи. А компанія... зникла. Ті 49% були внесені до її статутного фонду від держави у вигляді офісної будівлі по вул. Олеся Гончара. Сьогодні ця будівля належить приватній страховій компанії...

Так починається обкатка реформ у столиці. На презентації екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук вторив меру, озвучуючи заїжджене, але актуальне гасло: медицина, лікарі існують не для себе, а для пацієнта. Це правильно, як і те, що й реформи — теоретично, ніби-то теж — не для реформаторів. Побачимо, чи не зведеться вся реформа до процесів, що нагадує події початку 90-х років, коли приватними стали, наприклад, «Фармак», Київський вітамінний завод, Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, та насправді — всі колишні фармзаводи часів СРСР. Внаслідок грузинського варіанту реформ не залишилося жодної державної лікарні. Цілком можливо, що іншого реального варіанту здійснити зрушення в медичній галузі й не існує, питання в тому, як саме це робитимуть, і головне — що отримають у результаті пацієнти. Але роки існування незалежної української держави показали, що журналістські розслідування слід починати з моменту появи перших начерків прийдешніх реформ. Тому що потім, коли все вже перепідпорядкували, розподілили та перенаправили, залишається лише нескінченно констатувати прикрі факти. Тому просто зараз, на етапі, коли з’являються лише проекти майбутніх перетворень, — слід пильно стежити за руками.

Читайте також: МОЗ: діагноз — хронічна корупція


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ