• Новини політики
  • Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Вільні від дітей. Чому люди свідомо відмовляються від батьківства

Говорячи про рух чайлдфрі, потрібно розуміти, що люди, які вирішили не мати дітей, і чайлдфрі — це не одне і те ж. Зрозуміло, це області, що перекриваються, але жодним чином не збігаються

Можливо, вам скоро тридцять, а бажання мати дитину як не було, так і немає. Подруги, заколисуючи на руках сонне немовля, дорікають вам в егоїзмі. Швидше за все, батьки винесли вам мозок благаннями, що чергуються з погрозами і спробами вас розжалобити, аби переконати подарувати їм онуків. Кожен раз, коли діалог про потенційне материнство виникає знову і ви прагнете довести, що це не для вас, десь в глибині душі, мабуть, з’являються сумніви і побоювання щодо такого вибору: раптом коли-небудь захочеться стати мамою, але буде пізно?

Добровільно бездітні

Чайлдфрі (від англ. сhildfree — вільний від дітей) — субкультура та ідеологія, яка характеризується свідомим небажанням мати дітей. У 1980-му вийшла в світ книга «Бездітні за власним вибором» канадського соціолога Дж. Віверс, яка однією з перших детально дослідила цей феномен. Вона вивчала сім'ї, законні шлюби, в яких люди свідомо відмовлялися від народження дітей. Соціолог опитувала чоловіків і дружин, намагаючись зрозуміти, чому вони прийняли таке кардинальне рішення.

Дж. Віверс розділила чайлдфрі на два типи з точки зору основних мотивацій бездітності — реджектори і афексьонади.

Реджектори відчувають відразу до процесу народження дітей і до самих дітей як таких. Їм неприємні діти і все, що пов'язано з процесом вагітності, грудного вигодовування, пологи викликають у них жахливі асоціації... Таких людей небагато, але вони були завжди. До епохи сексуальної революції 60-х років і подальшого розвитку фемінізму та інших ідеологій, які розкріпачують людину, реджектори вишукували різні способи уникнути появи дітей. Іноді доходило навіть до дітовбивства. Але частіше все ж знаходили інші шляхи: через відсутність надійних контрацептивів їм доводилося відмовлятися від сексу, йти в монастир або залишатися поза шлюбом.

Афексьонади — це люди, яких приваблюють принади безтурботного бездітного способу життя — подорожі, артистичне, богемне життя, розваги і т. п. Тобто вони не відчувають ніякої відрази до дітей, їм просто подобається бездітний спосіб життя. Кількість афексьонадів збільшилася починаючи з 60-х років минулого століття, коли ослаб суспільний тиск, який вимагав, щоб всі були однаковими, та стало можливим обирати образ і стиль життя, подорожувати, займатися творчістю та іншими улюбленими справами. До речі, в сім'ях творчих людей діти часто не з'являлися і в більш ранні епохи. Це не означає, що вони їх не любили, просто не хотіли витрачати час і ростити свої квіти життя.

У дослідженні Дж. Віверс траплялися навіть домогосподарки, які свідомо наважувалися на бездітність, щоб діти не псували їм будинок. Тобто це люди, які хочуть красиво і безтурботно жити. Афексьонади кажуть: так, нам подобаються діти, але ми можемо взяти їх у борг, наприклад, у брата, сестри або сусідів на пару годин, і нам цього достатньо.

Не так давно дослідники виділили ще дві категорії тих, хто зрештою виявляється бездітним по своїй волі. Перша — «постійні відкладувачі» (з юності або з початку шлюбу/партнерства застосовують контрацепцію, але все ж не відмовляються від ідеї мати дитину). Вони прагнуть спочатку зробити кар'єру, добре пожити, а вже потім народжувати дітей. З часом постійне відкладання переростає в ніколи. Такі люди або стають безплідними, або так вростають у своє життя, що діти сюди не вписуються. Друга категорія — «хвилеподібні відмовники». У них бувають періоди, коли хочуть дітей, іноді дуже хочуть, але інші міркування і прагнення все ж «переважують» і дітей вони в результаті не мають за власним рішенням.

Дослідження Дж. Віверс також показало, що в парі, де один з членів — переконаний чайлдфрі, а другий коливається, перемагає чайлдфрі і діти не народжуються. Цей факт говорить про можливість поширення «вільними від дітей» свого впливу на інших.

«Свобода від дітей» поступово охоплює різні соціальні верстви і групи так само, як їх зазвичай «завойовує» будь-яка мода. Чи зміниться ця мода на протилежну, і до якої взагалі міри це можна назвати «модою» чи довгостроковою тенденцією, що буде розвиватися (до якої межі?) — питання дискусійне. Адже наразі немає достатньої статистики щодо чайлдфрі у світі.

Існує також біологічна гіпотеза чайлдфрі: коли люди живуть у великих містах, вони не хочуть заводити потомство. Справа в тому, що для нашого психологічного комфорту протягом дня ми не повинні бачити такої величезної кількості незнайомих облич. Наші далекі предки жили в невеликих співтовариствах. Сьогодні людина, виходячи у велике місто, потрапляє не в те середовище, для якого була сформована. Звичайно, кажуть психологи, у людей адаптивна психіка, вона підлаштовується, але не у всіх. Підсвідомо кожен раз йде задача на обчислення: він друг чи ворог? Це досить велика напруга. На підсвідомості виникає питання: чи вистачить всім їжі? І формується відповідь, що краще з дітьми почекати, а поки зробити запас — заробити достатньо грошей. Велике місто відбиває у деяких бажання мати дітей. Це підтверджується чіткою закономірністю: як тільки в країні починає рости урбанізація, різко падає народжуваність. Якщо подивитися, наприклад, на Індію — країну з високою народжуваністю, у містах діти в сім'ях з'являються значно рідше.

Давно помічено, що народжуваність обернено пропорційна рівню життя. Найбільш висока народжуваність там, де найменш безпечно жити. Коли можеш загинути в будь-який момент, і цей стрес хронічний, захищаючись від нього, люди намагаються «продовжуватися» в дітях. Там, де життя стабільніше, людина починає краще чути інші свої бажання. У тому числі і бажання бути гарною матір'ю. Адже чим більше у вас дітей, тим менш хорошою матір'ю ви можете стати кожному з них. Крім того, сучасна жінка, як правило, все менше хоче бути просто домогосподаркою, а все більше бажає встигнути самореалізуватися не тільки в ролі матері.

Коли рух чайлдфрі тільки був започаткований, першопрохідцями частіше ставали люди з більш високим рівнем освіти (особливо жінки), атеїсти. Як правило, або єдині діти в сім'ї, або старші діти в багатодітних сім'ях. Через десять років це стало поширюватися на різні групи: і на не надто освічених, і навіть на релігійних, хоча, здавалося б, Господь велів розмножуватися...

Рух чайлдфрі певним чином пов'язаний з фемінізмом. Адже бути матір'ю для жінки означає набагато більше вкладень, інвестицій, часу, сил — і біологічних, і фінансових, ніж для чоловіка. Сучасний світ, коли жінці доводиться і заробляти гроші, і ростити дитину, а держава мало чим підтримує, сприяє вибору бездітності серед чималої кількості жінок.

Що стосується чоловіків-чайлдфрі, то, як правило, вони менш освічені, мають менший дохід, ніж чоловіки з дітьми. Серед більш багатих чоловіків частіше поширена ситуація, коли у них багато дітей від різних жінок. З жінками все навпаки: більш освічені, з великим доходом виявляються бездітними, вибираючи кар'єру.

Рух чайлдфрі

Багато фахівців відзначають, що, говорячи про рух чайлдфрі, потрібно розуміти, що люди, які вирішили не мати дітей, і чайлдфрі — це не одне і те ж. Зрозуміло, це області, що перекриваються, але жодним чином не збігаються.

Люди, які досить агресивно нав'язують вам народження дітей як борг чи обов'язок перед суспільством, навряд чи дійсно задоволені своєю батьківською функцією, адже щаслива людина скоріше буде ділитися позитивними емоціями, але не стане що-небудь нав'язувати. Те ж саме можна сказати і про людей, задоволених своїм бездітним життям для себе.

«Людина, яка вирішила не мати дітей, якщо перебуває в злагоді з самою собою з приводу прийнятого рішення, не відчуває безперервної гострої потреби обговорювати це рішення з іншими такими ж людьми, тим більше — займатися агітацією власної позиції, — вважає психолог Поліна Гавердовська. — Явище чайлдфрі — щось зовсім інше, ніж просто співтовариство бездітних людей. Це прошарок людей, зайнятих активним опрацюванням теми власної бездітності. Основне їх заняття — взаємна безкоштовна психотерапія з приводу їх «поранення» світом, який сповідує цінності дітей і дітонародження. Найбільш активна складова руху чайлдфрі — люди з дуже важким дитинством: жертви батьківського насильства (психологічного і фізичного), інцесту, жорстокості, вихованці дитячих будинків та будинків дитини. Зрозуміло, що все, що стосується дитинства, викликає у них вкрай важкі переживання, повністю придушити які неможливо. Але працювати з цими переживаннями психотерапевтично довго, дорого і боляче, та й не всім це приходить в голову. Натомість така людина начебто намагається знищити зовні ті тригери, які запускають нестерпно болючі спогади, пов'язані з дитячим досвідом. Взагалі, мрія людини про світ без дітей — ймовірно, символічно виражене несвідоме бажання, щоб такого дитинства, як його власне, — не було.
Окремий, не надто численний, прошарок популяції чайлдфрі — люди, які таким чином переживають факт власного безпліддя. Захисний механізм в даному випадку набуває ось таку, досить потворну форму.

Чайлдфрі стурбовані не стільки прийняттям рішення про бездітність, скільки своєю несвободою від дитячої теми в цілому. Насправді вони «воюють» не стільки за власне право не мати дітей (адже цього права у них ніхто не відбирав), скільки за право жити у світі без дітей. І, оскільки це неможливо, то фрустрація вічна і приводи для гніву теж, а отже — теми для розмов не вичерпуються ніколи».

Це назавжди?

Трапляється, що в 35–40 років люди, які зараховували себе до «бездітних за власним бажанням», раптом змінювали свої переконання і з радістю ставали батьком чи матір'ю. Резонне питання: це дійсно назавжди, якщо людина каже, що не хоче мати дітей? На цю тему є австралійське дослідження. Опитували одних і тих самих респондентів два рази: в 20-річному віці і через 9 років. Виявилося, що з меншості, які не збиралися мати дітей, деякі вже стали батьками. Найцікавіше, що з тих, які говорили «ми хочемо мати дітей», деякі не просто не стали батьками, а долучилися до руху чайлдфрі. Водночас тільки один із семи бажаючих мати потомство змінив свої погляди на протилежні через 9 років, тоді як половина не бажаючих їх мати тепер батьки або хочуть ними бути.

Нерідкі випадки, коли жінки і чоловіки, переступивши 40–50-річний рубіж, які вважали бездітність правильним вибором, раптом починали про це шкодувати. З іншого боку, батьки ж теж можуть пошкодувати про своє рішення: вони ростили дітей, і це не завжди був їхній усвідомлений вибір, іноді вони йшли за соціальною нормою і взагалі-то не стали щасливими від свого батьківства. Пошкодувати можна про все: як про зроблене, так і про не зроблене. Вибір — непроста задача.

Головною ознакою того, що ти хочеш мати дитину, повинно бути, як це не банально прозвучить, просто саме бажання її мати, тому що всі історії про «склянку води в старості», «боротьбу із самотністю», «я не зробила щось, а от моя дитина зробить», або «дитина, щоб самореалізуватися» — це боротьба з вашими психологічними проблемами, невротичні спроби хоч якось відбутися, які на виході, швидше за все, нічого позитивного не принесуть. З іншого боку, як ми вже говорили вище, все змінюється, і наші бажання теж.

Читайте також: Родина — це не тил, а фронт


Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ