• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Бурштин України: складний шлях

Критикувати новий законопроект про бурштин не важко і захоплююче. У такому форматі він суперечить не тільки Конституції та іншим українським законам, а й законам природи

Сонячний камінь видобувається переважно на узбережжі Балтійського моря, але волею долі родовища бурштину є і в Україні. Вважається, що 40 мільйонів років тому територія нашої держави була островом, а сусідніх Польщі та Білорусі — морем. Рослини, що росли на цьому острові уздовж моря, виділяли смолу, яка, затвердівши, потрапляла в морську воду, де не мала можливості висохнути, окислитись і розкластися. Час покрив цю смолу великим і нерівномірним шаром відкладень. Вона стала бурштином. Людина понад 10 тисяч років із часів палеоліту й неоліту використовувала цей камінь як прикраси та амулети.

Нова українська держава в 1993 році створила підприємство в Рівненській області для промислового видобутку цього каменю, який до того розроблявся лише кустарно. Підприємство назвали «Укрбурштин» і підпорядкували Мінфіну. У кар’єрах цього підприємства щорічний видобуток становив від 1 до 3 тонн. За законом бурштин вважається напівдорогоцінним каменем, а відтак, весь видобутий на території нашої країни бурштин, як і всі природні багатства, належить державі, тобто кожному з понад сорока мільйонів жителів. Можна вважати цей камінь скарбом, який здатен знайти кожен, але надалі знайдене передається державі, а той, хто знайшов його, отримує законну винагороду. Важливо, щоб винагорода була справедливою і гарантованою. Коли це не так, людині доводиться діяти самостійно без огляду на державу. Влада в Україні завжди заплющувала очі на самодіяльний видобуток бурштину, і люди самі вирішували всі супутні проблеми. Камінь видобувався, продавався, перепродавався, з нього виготовлялися вироби, які знаходили кінцевого споживача.

У сусідній Польщі у Гданську існує найбільша біржа з продажу балтійського (український також відноситься до нього) бурштину. Сама Польща бурштин не видобуває — там він навіть не вважається дорогоцінним каменем, — але продавати його навчилася. Кінцеві споживачі — в Китаї, на Близькому Сході, в Європі та США.

Держава Україна в цій схемі завжди була відсутня, хоча бурштин, видобутий в Рівненській, Волинській та Житомирській областях, реалізовувався так завжди. Друга проблема, що зачіпає кожного «бурштиновидобувача», — ціна каменя. На рівненському болоті, де його було знайдено, місцевому жителю відразу дали гроші, і цей житель знає: у Гданську за тиждень камінь буде виставлено на продаж утридорога, але годувати сім’ю треба сьогодні.

Третя проблема, неприємна для жителів Красивої України, це те, який вигляд має земля після видобутку викопного. Існує усталений вираз — «місячний пейзаж». Саме такий вигляд мають перекопані поля після видобутку.

Четверта проблема — «кришування» цього бізнесу. Видобувач за можливість відкопувати камінь щодня платить людям, які обіцяють його за це не чіпати.

Наступна проблема — промисел цей нелегальний. Видобуваючи камінь, люди порушують закон. Причому закон порушується не тільки видобувальником, але й правоохоронцями, що знають про скоєний злочин. Далі. Добутий камінь у його власника можуть просто забрати, і тоді людина постраждає не тільки психологічно, а й фізично.

Нарешті — найголовніше, що стосується кожного жителя нашої Батьківщини. Держава не отримує за це ні копійки. Усі ці проблеми не раз висвітлювалися в пресі — центральній та особливо місцевій. Нинішні мінливі часи змушують реагувати на подібне. Реакція буває найрізноманітнішою. Від законотворчих спроб до прагнення перепідпорядкувати ситуацію собі.

Наприкінці квітня у Верховній Раді в першому читанні було ухвалено законопроект №1351-1 із недвозначною назвою «Про видобування та реалізацію бурштину». У такому форматі він суперечить не тільки Конституції та іншим українським законам, а й законам природи. Так, саме так. Бурштинова руда, зазначена в законопроекті, не може існувати в природі. Руда буває металева і, менш поширена, неметалева. А бурштин усе-таки органічного походження. Хоча, що таке бурштин — досі не зовсім зрозуміло. Стверджується, що це — смола хвойних дерев, проте досі в інклюзах (викопних рештках живих організмів, що потрапили в бурштин) хвої жодного разу не було знайдено. Такі питання стоять перед людством завжди, безумовних відповідей на них немає. Досі до кінця не ясно, наприклад, походження нафти.

Закон — тоді закон, коли він універсальний. Спроба законодавців створити унікальний продукт наштовхнеться на чималу кількість складнощів. Можна, наприклад, ухвалити закон «Про щебінь», його теж ніби добувають, і не завжди правильно.

Критикувати ухвалений законопроект не важко і захоплююче. У ньому повноваження передаються громадам, тут же обговорюється створення обласних комунальних підприємств, що відповідають за видобуток бурштину. Відкрию маленьку таємницю: область ніколи не може називатися громадою — ні територіальною, ні ідейною, ні національною. Сільрада може бути такою громадою.

Крім того, за законом земля перебуває у користуванні лісгоспів, вона може належати громадам, бувають приватні землі. В обласних рад земель немає. Спроба віддати повноваження на місця зрозуміла, але в цьому випадку категорично неправильна. Надра належать усій державі — це написано в Основному Законі. Складається враження, що законопроект готувався для чиновників трьох областей, у яких камінь видобувається.

Не до кінця зрозумілий статус старателя (видобувача каменю) — вони можуть бути звичайними підприємцями, що працюють із державною структурою і продають їй видобутий продукт. Незрозуміло, хто, як і на які гроші проводитиме рекультивацію земель. Бюджет на рік ухвалено, в ньому немає ні копійки на рекультивацію.

Але критично оцінювати ситуацію значно простіше, ніж робити конкретні пропозиції, що працюватимуть. Спробуємо дещо запропонувати. Важливою передумовою розв’язання проблеми є її правильна постановка. Сформулювати її можна так: у сучасних умовах створення державою інструменту з видобутку, легалізації та реалізації бурштину, з можливістю оперативного впливу на ситуації, що виникають.

У районах видобутку каменю створити державні, ніякі не комунальні підприємства — їх може бути декілька, хоч десяток. Державне підприємство має полегшений шлях ліцензування. Це зрозуміло вже сьогодні. Дозвіл на видобуток і розвідку корисних копалин все одно має видаватися централізовано. Ухвалення подібних рішень на місцях — нонсенс, що суперечить заявленим цілям існування нашої держави.

У державного підприємства, що перебуває в зоні видобутку каменю, зі звичайними приватними підприємцями можуть бути укладені договори. Людей, які сьогодні займаються видобутком, десятки тисяч. Отже, будуть десятки тисяч таких договорів. Усі інші видобувачі незаконні. Вони просто зникнуть. Приймати камінь можна в кожному районному центрі. Організувати це абсолютно нескладно, причому як стаціонарні, так і пересувні приймальні пункти.

Камінь прийматиметься цими державними підприємствами за цінами, прив’язаними до Гданської біржі. Нехай це буде 30% від біржової ціни або 35%, щоб враховувати податки, які повинен заплатити підприємець від отриманих сум. Камінь понесуть здавати, адже це в півтора, а то і в два рази більше, ніж сьогодні на місці отримує старатель. За найскромнішими оцінками, видобуток може становити 30 тонн на рік. Нагадаю, сьогодні державні підприємства видобувають близько тонни на рік, причому не найкращого каменю — найкращий розкрадається для продажу перекупникам.

Подібні дії легалізують український бурштин, з видачею міжнародних сертифікатів на продукцію. Українським гемологам (від лат. gemma — самоцвіт, дорогоцінний камінь і грец. Λόγος — слово, розум) довіряють у світі, вони входять до трійки найавторитетніших фахівців із бурштину разом із поляками та італійцями. Далі можна підібрані партії каменю продавати через Гданьську біржу, а можна вести в Китай для прямого продажу. Він там усе одно є, і його знають — тільки з польськими сертифікатами. Обумовлене в нинішньому проекті закону створення української біржі бурштину нерозумне. Механізми давно створені, нехай і не в нашій країні, але ми можемо спокійно ними користуватися.

Бурштин в Україні видобувається просто лопатою і за допомогою помпи, коли вода подається в свердловину і вимиває звідти ґрунт разом із каменем. Глибина залягання каменю невисока — 3–7 метрів, і таке залягання сьогодні дає змогу практично щодня, 9 місяців на рік його добувати. Сьогодні, за різними оцінками, працює від 300 до 2000 помп. До речі, зараз існують ефективніші способи видобутку каменю подібним способом. Нелегальній бригаді з п’яти-семи осіб, що працює сьогоднішнім способом, вигідно за появи «контролерів» цю помпу просто кинути й розбігтися, що й відбувається при «раптових облавах». Сучасні способи видобутку передбачають використання дорожчого обладнання, просто залишити яке буде вже економічно недоцільно.

Так званий «квиток» на роботу помпи в день коштував 800 доларів США за попереднього президента країни і 200–300 доларів сьогодні. «Кришування» бурштину раніше пов’язували з Пшонкою (був такий персонаж), крім того, цей прокурор наче сам намагався стати видобувачем, тобто не давати дозволів на роботу людям, а самому володіти помпами. Але не склалося. Відразу «полізла» не та фракція і пішов продукт не тієї якості. Потім і зовсім завершилася ера правління цього багатовекторного підприємця.

За часів президента, який тихо проживає нині в Підмосков'ї, гроші за вкрадені камені доходили до самого верху. Це і була вертикаль. Вертикаль також передбачає, що всі, хто її створює, вкрай енергійно і зацікавлено беруть участь у процесі. Перепадало від цього усім — місцевим чиновникам і силовикам, бандитам і наглядовим органам. Відчуття від змін, які готуються нині, — будівництво вертикалі з новою архітектурою.

Видобуток бурштину обріс у сьогоднішній країні безліччю міфів про свою надприбутковість та надвисоку рентабельність. Сьогодня десятки людей у Києві заявляють про причетність до бурштинової теми, посилаючись на перших осіб держави. Але де-факто немає людини, що продає можливість щодня «качати» бурштин. Саме час це місце зайняти державі за запропонованою вище схемою. Всі ми пам’ятаємо про святе місце, яке порожнім не буває. Люди самі створюють сьогодні громади і вірять владі. Не варто їх розчаровувати.

Третину держава віддасть людині, що видобула камінь, дві третини залишиться в неї. Частину цих коштів слід пустити на організацію рекультивації, можна відновити понівечені ліси, засадити перекопані болота — наприклад, вербою, швидкозростаючою сировиною для виробництва пелет (паливних гранул — англ. pellets).

Централізація зусиль із видобутку та продажу бурштину призведе до ще одного несподіваного результату — на міжнародному ринку на нього підвищиться ціна. Вона зросте не сильно, але цілком імовірно її підвищення відсотків на 10. Можна назвати це бонусом. Покупці, вбачаючи в Україні стабільного постачальника, почнуть укладати тривалі контракти. Український бурштин не гірший і не кращий за російський (там зосереджено 90% світових запасів каменю), він просто інший — і цим цікавий.

Бурштин — єдиний товар, який перетинає український кордон на 100% контрабандно. Як уже сказано, в галузі зайнято кілька десятків тисяч людей — якщо їх легалізувати, то вони залишать усі гроші всередині країни, причому в далеко не найбільш розвиненому регіоні.

Галузь сьогодні є безгосподарною, Мінфін не хоче займатися видобутком. Раніше цим опікувалося Мінпромполітики, нині усі функції передано Мінекономіки, в якому заявляють, що займаються тільки питаннями економіки. А галузь гине. Дивно все це, тим більше що вищесказане не вимагає жодних капітальних вкладень, а розраховане на організацію бізнес-простору і звичайну щоденну роботу.

Читайте також: Торги лісом як узаконена корупційна схема



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ