• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Позбавлення недоторканності. Правові наслідки Точка зору

25.06.2015 14:38 Коментарі

Аж cім окремих думок суддів Конституційного суду з явилося після висновку КСУ у справі про недоторканність народних депутатів і суддів

Є серед них  очевидно написані поспіхом, певне, переслідуючи одну мету — про всяк випадок оголосити про свою незгоду, бо живемо ж у  буремні часи, хтозна, що буде завтра. Є і цілі наукові розвідки. До них належать окремі думки суддів С. Саса, С. Шевчука і М. Мельника. І вони залишають по собі сумне враження щодо суті і якості рішень, що їх виносить Конституційний суд України сьогодні.

Мова про Висновок КСУ у справі за зверненням Верховної Ради щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів та суддів вимогам ст. 157 і 158 Конституції.

Ось про що йдеться, зокрема, в окремій думці судді КСУ Миколи Мельника.

Конституційний суд України не обґрунтував належним чином основних своїх тверджень, не зробив застережень стосовно змістових недоліків низки положень Законопроекту, практична реалізація яких через наявну недосконалість і юридичну контроверсійність може призвести до негативних наслідків: порушення низки конституційних засад, обмеження прав і свобод людини і громадянина, зокрема можливостей реалізації конституційного права кожного на судовий захист.

Суддя вважає, що КСУ не мотивував належним чином Висновок у цій справі, чим поставив під сумнів його обґрунтованість.

Як вказує М. Мельник, Конституційний суд формально підійшов до визначення наявності/відсутності в Україні особливих умов, які унеможливлюють внесення змін до Основного Закону, а саме умов воєнного або надзвичайного стану. Суд обмежився механічною перевіркою факту наявності чи відсутності відповідного указу президента про введення воєнного або надзвичайного стану. Аналіз вітчизняного законодавства дає можливість стверджувати про існування нормативних підстав для введення в Україні воєнного або надзвичайного стану, тобто про фактичне його існування. При цьому прийняття рішення про введення такого стану значною мірою є питанням політичного характеру, яке за Конституцією України має вирішуватися главою держави, а відповідне рішення — затверджуватися парламентом. Тому КСУ зобов’язаний був аргументовано довести відсутність перешкод для внесення змін до Основного Закону в умовах фактичного ведення військових дій на території України.

КСУ повинен був всебічно та більш уважно перевірити і проаналізувати можливі наслідки скасування депутатської недоторканності в нових суспільно-політичних умовах гострих загроз національній безпеці України, а також пересвідчитись, що вони не зможуть негативно вплинути на: утвердження парламентаризму в Україні; функціонування державної влади відповідно до конституційних принципів її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; суверенність, незалежність та територіальну цілісність України; державну систему захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина; демократичний розвиток України.

У Висновку варто було актуалізувати вказані правові позиції КСУ з урахуванням розвитку теорії та практики конституційного права, а також суспільно-політичних подій, які за останні роки відбулися в Україні. Це вказувало б на необхідність при прийнятті законодавцем остаточного рішення щодо скасування депутатської недоторканності не лише керуватися суспільними настроями та виходити з формальної відповідності вказаного положення Законопроекту вимогам Основному Закону, але й зважати на можливі правові, політичні та суспільні наслідки такого рішення.

Суддя вказує: «Те, яке суспільно-політичне та правове значення має інститут депутатської недоторканності, на мій погляд, переконливо ілюструє період президентства В. Януковича (25 лютого 2010 року — 22 лютого 2014 року), коли відбулася узурпація державної влади. Можна обґрунтовано припустити, що одним із чинників, який не дозволив попередньому президенту повністю взяти під контроль парламент і зруйнувати парламентаризм в Україні, остаточно узурпувати державну владу, була наявність депутатської недоторканності.

Після трагічних подій кінця 2013 року — початку 2014 року, самоусунення В. Януковича від виконання конституційних повноважень та втечі його з країни саме парламент вжив основних заходів з відновлення конституційного ладу в Україні, забезпечення її суверенітету та збереження незалежності, відновлення конституційних прав і свобод людини і громадянина».

Як і депутатська, суддівська недоторканність, з одного боку, забезпечує незалежність судді, що є необхідною передумовою захисту прав і свобод людини неупередженим і справедливим судом, з іншого — створює певні перешкоди для притягнення судді до кримінальної відповідальності. По суті, така недоторканність — це своєрідна плата суспільства за можливість мати неупереджений і справедливий суд. Тому у цьому питанні важливо забезпечити баланс суспільних інтересів: мати неупереджений і справедливий суд і унеможливити уникнення кримінальної відповідальності суддею, який вчинив злочин.

Аналіз змісту Законопроекту не дає підстав для однозначного висновку про можливість досягнення такого балансу через практичну імплементацію пропонованих конституційних змін. Із передбачених Законопроектом новел не зрозуміло, як у своїй сукупності вони позначаться на рівні незалежності судді — зроблять його ще більш недоторканним чи посилять вразливість у правовому сенсі.

За чинною Конституцією України зміст суддівської недоторканності становлять лише гарантії процесуального характеру. Така недоторканність полягає в особливому порядку затримання та арешту судді — вказані заходи процесуального примусу стосовно судді до винесення обвинувального вироку судом можуть бути застосовані лише за згодою Верховної Ради. Інших особливостей для притягнення судді до кримінальної відповідальності Основний Закон України не передбачає. Отже, у загальному порядку стосовно судді може бути розпочате кримінальне провадження, провадитися слідчі дії (у тому числі обшук), суд може розглядати кримінальне провадження по суті і постановляти своє рішення. Відтак вирішення питання про кримінальну відповідальність судді за вчинений ним злочин значною мірою залежить не від наявності у нього недоторканності (особливого порядку його затримання та арешту), а від проведення кримінального провадження на засадах, визначених Конституцією України та кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до Законопроекту, зміст суддівської недоторканності становлять гарантії як процесуального (дещо змінені), так і матеріального характеру. Останні пропонуються новою ч. 2 ст. 129 Конституції України і зводяться до двох ключових моментів: визначення підстав юридичної відповідальності судді та звуження меж такої відповідальності. Відтак до імунітету судді від незаконного обмеження свободи та права вільного пересування (затримання та взяття під варту) додається функціональний імунітет, запровадження якого в Україні визначено однією з головних цілей Законопроекту.

Як наслідок, з одного боку, суддівська недоторканність звужується за рахунок модернізації існуючого імунітету, з іншого — розширюється за рахунок запровадження нового виду імунітету. При цьому Законопроект містить положення, які суперечать одне одному, є сумнівними з точки зору правової обґрунтованості. Однак КСУ не звернув на це уваги та не зробив відповідних застережень.

У Законопроекті не повною мірою реалізовано загалом правильну ідею передачі права на зняття суддівського імунітету політично незалежному органу. Крім того, при розгляді цього питання КСУ допустив низку правових помилок.

Так, даючи Висновок, КСУ виходив із власної правової позиції, висловленої у Висновку від 19 вересня 2013 року №2-в/2013, відповідно до якої надання згоди на затримання судді органом (Вищою радою юстиції), який складається переважно із суддів, є додатковою гарантією незалежності судової влади. При цьому КСУ послався на закон «Про Вищу раду юстиції», відповідно до якого добір кандидатів для призначення членами ВРЮ здійснюється із забезпеченням більшості суддів у складі цього органу. Проте КСУ не взяв до уваги, що вказана правова позиція стосувалася законопроекту з іншим змістовим наповненням, який передбачав, окрім передачі відповідних повноважень Вищій раді юстиції, одночасне внесення змін до ст. 131 Основного Закону України, якими визначалося формування складу цього органу переважно з суддів.

Таким чином, КСУ не надав належного значення положенню чинної ст. 131 Конституції, відповідно до якої зберігається існуючий порядок формування Вищої ради юстиції, не звернув уваги на ту обставину, що у Законопроекті не запропоновано внесення змін до вказаної статті Основного Закону. Тому формування персонального складу ВРЮ переважно з суддів Конституцією України не передбачено, а такий стан справ (як неодноразово наголошувала Венеційська комісія) ставить під сумнів політичну незалежність та неупередженість ВРЮ.

У запропонованій Законопроектом новій частині ст. 129 Конституції України сказано: «Судді не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності за діяння, вчинені у зв’язку зі здійсненням правосуддя, крім випадків ухвалення завідомо неправосудного судового рішення, порушення присяги судді або вчинення дисциплінарного правопорушення». Законопроектом пропонується визначити в Основному Законі загальне правило, за яким «судді не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності за діяння, вчинені у зв’язку зі здійсненням правосуддя». Це правило обмежує суддівський імунітет власне сферою службової діяльності суддів — здійсненням правосуддя. При цьому передбачається й виняток із цього правила, який має місце у трьох випадках, а саме: 1) ухвалення завідомо неправосудного судового рішення; 2) порушення присяги судді; 3) вчинення дисциплінарного правопорушення.

Отже, у законопроекті визначено вичерпний перелік діянь, у разі вчинення яких «у зв’язку зі здійсненням правосуддя» суддю може бути притягнуто до юридичної відповідальності. У свою чергу це означає, що за вчинення усіх інших діянь «у зв’язку зі здійсненням правосуддя» суддя звільняється від юридичної відповідальності.

Разом з тим існує багато суспільно небезпечних діянь, які можуть вчинятися суддею «у зв’язку зі здійсненням правосуддя», до яких належать, наприклад, службове підроблення процесуальних документів (у тому числі судового рішення), отримання неправомірної вигоди (хабара), порушення права на захист. Із буквального тлумачення пропонованих змін до ст. 129 Конституції України випливає, що у випадку, коли суддя за неправомірну винагороду ухвалив завідомо неправосудне судове рішення, він нестиме кримінальну відповідальність лише за ухвалення завідомо неправосудного судового рішення, а за отримання неправомірної винагороди — ні. У випадку ж отримання неправомірної вигоди за законне (правосудне) рішення він не нестиме кримінальної відповідальності взагалі, оскільки цей вид злочину не вказано у переліку діянь, вчинених у зв’язку зі здійсненням правосуддя, за які згідно із Законопроектом судді мають нести кримінальну відповідальність.

Безперечно, вчинення таких злочинів як одержання неправомірної винагороди, службове підроблення, порушення права на захист тощо може інкримінуватися судді як порушення присяги чи вчинення дисциплінарного правопорушення, що буде підставою для звільнення судді з посади чи застосування до нього відповідного дисциплінарного стягнення (попередження, догани, тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя, переведення до суду нижчого рівня). Однак у такому випадку матиме місце неадекватне правове реагування на вчинення злочину у зв’язку зі здійсненням правосуддя у результаті безпідставної заміни одного виду юридичної відповідальності на інший: з кримінальної відповідальності — на дисциплінарну чи звільнення з посади судді за порушення присяги.

Конституційному суду слід було чітко констатувати, що реалізація на практиці змін, запропонованих Законопроектом, може призвести до зниження рівня незалежності суддів, а це, у свою чергу, — до опосередкованого обмеження можливостей реалізації права на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України. Ризиком такої реалізації є створення правової невизначеності у питаннях притягнення суддів до юридичної відповідальності, їх затримання та взяття під варту, наслідком чого може стати порушення конституційних принципів верховенства права, законності та рівності кожного у своїй гідності, правах та перед законом, закріплених у Конституції України.

Читайте також: Непотоплювані судді та їхні покровителі



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ