п'ятниця, 24 березня 2017


Racurs.ua

Новели законопроекту про освіту викликають сумніви

Усі три новели, пропоновані законопроектом для середньої школи, викликають щонайменше сумнів у своїй ефективності та необхідності. Чи варто в нинішніх умовах йти на радикальні та досить дорогі зміни освітньої системи?

Однією з реформ, які анонсує уряд України на найближчий час, є освітня. Саме так — як початок докорінної реформи системи освіти — повсюдно подається прийняття закону «Про освіту», який за останній рік було розроблено в новій редакції.

Важко знайти реформу, яка безпосередньо зачіпала би більшу кількість населення держави. Адже, за даними державної статистики, з 42,8 млн громадян України учнями, студентами, вихованцями дошкільних навчальних закладів є нині понад 7 млн осіб. Якщо також згадати про понад 500 тис. освітян, та до цього додати батьків, дідусів та бабусь тих, хто навчається (щонайменше ще 20 млн громадян), то важливість для суспільства змін, які пропонуються, стає очевидною.

Додамо до цього особливості освітньої сфери, зокрема, віддаленість результатів її діяльності, неможливість впевнено оцінити наслідки пропонованих змін та ризикованість помилки, яка відбиватиметься на долях мільйонів учнів. Саме тому будь-які пропоновані зміни слід робити дуже обережно і продумано.

Нині на сайті комітету Верховної Ради України з питань освіти розміщено для громадського обговорення відповідний законопроект, отже спробуємо проаналізувати цей реформаторський та, як завжди, «прогресивний» документ.

Напевно, першими впадають в око зміни в структурі середньої освіти, адже саме ця ланка є найближчою для більшості громадян, тому з них і почнемо. Основних змін три.

Перша — знову йдеться про перехід до 12-річної освіти. Аргументи, на перший погляд, вагомі — тривалість навчання в Україні менша, аніж у багатьох державах, слід іти до «світових стандартів». Однак, як на мене, головним є не тривалість навчання. Головне — його зміст. Попереднє збільшення тривалості навчання (нагадую, не так багато часу минуло від переходу від десятирічки до одинадцяти класів, зовсім нещодавно ми вже впритул підходили до дванадцятирічки) проводилося під гаслами розвантаження програм, вдосконалення процесу навчання. Однак у реальному житті програми стали складнішими, а докорінних змін у навчанні, на жаль, не відбулося. Стверджую це як вчитель із майже тридцятирічним стажем, автор низки шкільних програм та підручників із правознавства. На жаль, сумний досвід попередніх перебудов не надає підстав для оптимізму й цього разу. При складанні шкільних програм надто часто автори виходять не з того, що реально буде потрібно дитині в майбутньому житті, а з перебільшеного «предметного патріотизму», з потреб вищої школи, адже більшість авторів програм не шкільні вчителі, а науковці, працівники вищої школи.

Спробуйте пригадати, які знання, отримані у школі, окрім тих, що належать до профілю вашої діяльності, стали вам у пригоді в житті? Чи багато таких прикладів ви зможете назвати? Водночас тих знань, що справді необхідні в повсякденному житті будь-якій людині, школа не дає: це й елементарна фінансова грамотність, і достатні для життя правові знання (чи багато може дати курс правознавства, на який за 11 шкільних років відведено аж 70 уроків!), і вміння діяти у надзвичайних ситуаціях тощо. Тож механічне збільшення тривалості навчання на рік проблеми аж ніяк не вирішить. Водночас перехід до дванадцятирічки неминуче веде до цілої низки несподіваних проблем. По-перше, це вимагає суттєвих змін — як правових, так і суто психолого-педагогічних та методичних, адже старшокласниками будуть повнолітні учні, а не діти. Доведеться думати й про проблему учениць-матерів (з цим зіштовхується американська школа, там дитячі ясла для дітей учениць старших класів є просто в школі — звичайна річ). Я вже не кажу про збільшення класів у школі і, відповідно, необхідність розширення шкільних приміщень.

Друга зміна — запровадження п’ятирічної початкової школи. Проблема, що, як на мене, постане тут, — психологічна. Мені постійно доводиться стикатися з учнями 4–5-х класів, саме такі діти приходять до мене в туристський клуб, і абсолютна більшість із них уже в четвертому класі мріють про те, щоб стати учнями середньої школи. Їм вже не цікаво сидіти в одному класі, з одним вчителем, вони готові та бажають іти далі. Чи не призведе подовження строку навчання в початковій школі до ще більшого зниження зацікавленості дітей у навчанні, чи не «перегорять» вони (термін добре знайомий тренерам та спортсменам: надто довго чекаючи старту, спортсмен проходить свій психологічний «пік», внаслідок чого його результат істотно знижується)? Чи можна було ухвалювати таке принципове рішення без довготривалих досліджень, перш за все, психологічних?

Але про основну, організаційно-фінансову проблему цього рішення чомусь не довелося бачити згадок при обговоренні проекту та нової структури школи. Адже перехід до п’ятирічної школи потребуватиме появи у 2020 році додатково 25% вчителів початкової школи. Візьмімо Київ. У місті близько 350 шкіл різних типів. Кожній знадобиться від двох до 6–82 (є й такі школи, де молодші класи закінчуються буквами Д, Ж) додаткових учителів. Отже, лише столиці треба буде одночасно щонайменше 1500 нових педагогів! Де вони візьмуться? Невже в нас стоїть черга бажаючих працювати в школі, та ще й у молодшій? Випускники університетів та інститутів до школи не дуже поспішають. А перекваліфікація вчителів старшої школи, навіть якщо вони виявлять таке бажання в умовах скорочення годин у старшій школі та, відповідно, скорочення посад, навряд чи буде хорошим рішенням — надто різні методика викладання, психологія дітей 6–10 та 11–17 років. Отже, п’ятирічна початкова школа не дає суттєвих переваг (про них, до речі, і не йдеться у виступах впроваджувачів нового закону), породжуючи низку проблем, розв’язання яких поки що не видно.

Третя новела — запровадження профільної старшої школи. Годі й казати про те, що для того, щоб бути ефективним, таке рішення потребує значних матеріальних витрат. Адже профільність школи — це не лише, і навіть не в першу чергу назва або програми та навчальні плани. Це передусім відповідне оснащення для проведення лабораторних та практичних занять, відповідна література, та й учителі з відповідним, вищим за звичайний, рівнем підготовки. Чи наявні для цього кошти — питання риторичне.

Ця реформа зіштовхнеться ще з однією проблемою. На жаль, нині навіть в 11-му класі далеко не всі випускники готові до вибору професії. Впровадження ж профільної школи призведе до необхідності приймати це доленосне для дитини рішення на два роки раніше. Далеко не кожна дитина до цього готова. А помилка важитиме тут дуже багато, адже змінити профіль свого навчання, перейти на іншу освітню траєкторію буде, хоча й не заборонено юридично, але дуже нелегко практично. Не йдеться про цілковиту недоречність профільної освіти: школи, класи з поглибленим вивченням найрізноманітніших предметів, фактично та сама профільна школа, існують багато років та довели свою користь. Однак вони не були обов’язковими, і поряд з ними існували й існують школи загального профілю, які дають можливість дитині зробити остаточний вибір пізніше — по закінченні 11-го класу. І сама дитина разом із батьками визначає, піти в профільний чи загальний клас (школу).

Таким чином, усі три новели, пропоновані законопроектом для середньої школи, викликають щонайменше сумнів у своїй ефективності та необхідності. Чи варто нині, в умовах нестачі коштів, високим темпом, без достатнього теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки, йти на радикальні та досить дорогі зміни освітньої системи — питання дискусійне. Але в будь-якому випадку головним правилом тут має бути «не зашкодь», і в разі найменших сумнівів краще утриматися від змін.

Читайте також: Кому потрібні найрозумніші абітурієнти

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ