• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Українська школа: не можна взувати хворі ноги у модні туфлі

Школі варто було б перестати тільки ретранслювати знання — вони множаться дуже швидко. Школа повинна готувати дитину до життя

«Яка Америка? Чого його можуть навчити американці? Наша середня освіта — найкраща. І взагалі, ваш син втратить золоту медаль!», — виклала останній козир завуч однієї із київських шкіл, що вже годину намагалася переконати вперту маму не відправляти сина на безкоштовне річне навчання в одну з американських шкіл за програмою обміну. Мама парирувала: «Чого можуть навчити американці? Я знаю багато нобелівських лауреатів зі США. Але якщо ви мені назвете хоча б одного українця, я прислухаюся до ваших аргументів». Вчителька не знала, що відповісти.

Український старшокласник таки поїхав у далеку країну, потрапив у чудову прийомну сім’ю викладачів із дітьми його віку. Швидко влився у шкільний колектив, де на нього дивилися як на вундеркінда, з неприхованою цікавістю: ви уявляєте, у своїй школі він вивчав 23 (!) предмети!

Виявилося, що в старших класах американських шкіл усі навчальні дисципліни розділені на два типи: обов’язкові та факультативні. До обов’язкових предметів (а тепер підрахуйте їхню кількість) належать, наприклад, математика, англійська мова, комп’ютерні технології, природничі науки (біологія, фізика, хімія) та соціальні науки (історія, географія). Решту навчальних дисциплін школярі обирають самостійно, виходячи із власних інтересів. На вибір може бути надано кілька десятків предметів, багато з яких не передбачені в нашій країні. Різноманітні курси з мистецтва, драми, ораторської майстерності, фотографії, комп’ютерної грамотності та багато чого іншого. Викладання деяких предметів ведеться на різних рівнях складності. У більшості випадків учень може самостійно сформувати навчальну програму, є також можливість звернутися по допомогу до навчального консультанта школи.

Чи слід говорити про те, що після американського досвіду нашому школяреві було неймовірно важко повертатися в рідну школу?

Квіти життя?

Про те, що слід докорінно змінювати систему середньої освіти, говорять навіть українські педіатри. Вони підрахували, що майже 90% дітей виходять зі школи з цілим букетом хвороб (серед яких найчастіше зустрічаються сколіоз, зіпсований зір, хвороби серця, гастрит і неврози). Як сталося, що система, яка повинна допомагати дитині й готувати її до майбутнього дорослого життя, насправді калічить дітей?

Маленькі першокласники-шестирічки страждають найбільше. Діти, які ще вчора багато рухалися, як і має бути у їхньому віці, раптом повинні тривалий час нерухомо сидіти за партами. Якщо ви зайдете у клас, де сидять першокласники, побачите, що через 10–15 хвилин від початку уроку (незважаючи на те, що він триває 35 хвилин) малюки вже не в змозі слухати вчительку і починають сповзати зі своїх стільчиків. Ось вона — довгоочікувана перерва! Але стрибати і бігати знову не можна, їм роблять зауваження. А фізична активність на перерві — це одна з головних вимог для здорового навчання.

«Перерви були придумані для активного відпочинку, для переключення на іншу діяльність, — пояснює Світлана Козак, заступник лабораторії гігієни навчальної діяльності Національної академії медичних наук. — Під час бігу м’язи починають працювати, кров тече швидше, мозок підживлюється киснем».

У цій лабораторії також підрахували, що бігати на перервах пощастило тільки кожному п’ятому українському школяреві, і тільки 10% учнів мають за українськими мірками розкіш вийти зі школи і подихати повітрям. Більшість дітей сидять по класах і не зводять очей із мобільних телефонів та планшетів.

Важкі портфелі — ще одна шкільна біда. За санітарними нормами, портфель не може бути важчим 10% ваги дитини. Спробуйте зважити рюкзак свого школяра, він частіше важить третину його ваги. Це якби доросла людина 60 кг тягала 20-кілограмову ношу.

Харчування в українських школах — окрема проблема. Багато батьків, напевно, пам’ятають склянку молока, яку кожен тогочасний школяр випивав в обов’язковому порядку. Але наші діти молока в школі не бачать. Педіатри б’ють на сполох, адже дітей із гіпокальцемією (нестачею кальцію) стає дедалі більше. Один важливий нюанс: кісткова маса формується протягом дитинства, тобто, скільки накопичив кальцію, стільки й матимеш у майбутньому.

«Урочний безліміт», коли кількість уроків на день зашкалює, окрема тема. Сьогодні нікого не здивуєш факультативами. Здавалося б, факультативи — це те, чого хочуть учні. Ні, в наших реаліях вони частіше використовуються для «підвантаження» тих вчителів, яких треба підтримати (тобто, дати їм підробіток).

Водночас санітарні правила кажуть: норма для молодших класів — чотири уроки, середніх — п’ять, старшокласників — шість уроків на день. У старшій школі, наприклад, вивчають 23 предмети. Лікарі застерігають: якщо кількість предметів більша ніж 13, ризик функціональних порушень у дітей значно збільшується.

Людмила Квашніна, професор, доктор медичних наук, вже не перший рік наполягає на тому, що шестирічні діти не готові до школи, адже м’язовий корсет, психологічна витривалість формуються у дітей ближче до семи років. «Школа — це модель хронічного стресу, — вважає професор. — Навесні на засіданні двох академій наук — педагогічної та медичної, ми обговорювали, що шестирічкам ще рано ставати школярами. Незважаючи на це, у вересні шестирічні діти пішли до школи».

Психологи зазначають, що сьогоднішня школа дуже сильно впливає на сім’ю, бо має над нею владу і нерідко навіть призводить до кризи в сімейних відносинах. Дитина йде до школи, і не тільки у дітей, але й у батьків з’являється тривожність. Батьки починають боятися критики вчительки, адже за їхньою логікою, якщо дитині ставлять погану оцінку, отже, так само оцінюють і їх — вони погані батьки.

Ми, батьки (звичайно ж, із кращих спонукань), намагаючись дати нашим дітям якомога більше знань, підтримуємо і часто самі всіляко стимулюємо шкільні навантаження. Знань стає дедалі більше, але чи вженемося ми за ними? Сьогодні цивілізований світ говорить про те, що школа повинна перестати тільки ретранслювати знання — вони множаться дуже швидко. Школа повинна готувати дитину до життя.

З тим, що реформи потрібні в нашій країні, погодиться багато хто. Тих реформ, які проводяться в Україні, часто побоюються. Особливо якщо вони стосуються найдорожчого і найвразливішого для кожного — дітей. Люди розчарувалися: реформи починалися, але ніколи не завершувалися, а тільки змушували нервувати як педагогічну громадськість, так і батьків.

«Батьки часто говорять: так, ми хочемо змін у країні, але не починайте їх із наших дітей, із нашого навчального закладу — у нас все добре. Починайте з сусідньої школи», — розповідає Олена Парфьонова, співголова ГО «КМО Батьки SOS».

«Проблема в тому, що поки ми постійно щось «реформуємо» в освіті, діти з кожним роком стають слабшими. На початку свого учителювання я не міг навіть собі уявити, що колись до мене в 9-й клас приходитимуть учні, які читають по складах. Чому я можу навчити таку дитину?», — каже заслужений вчитель України Олександр Наровлянський.

Школа очима педагогів і батьків

Однією з реформ, анонсованих урядом України на найближчий час, є освітня. На сайті комітету Верховної Ради України з питань освіти для громадського обговорення розміщено відповідний законопроект.

Що думають про сьогоднішню школу та про реформу середньої освіти батьки, вчителі та директори шкіл? На це питання спробували відповісти соціологи Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва»*.

Середній освіті в Україні поставили середню оцінку як вчителі (65%), так і батьки (59,3%). Цікаво, що основні недоліки нашої школи вчителі та батьки бачать по-різному. На думку вчителів і директорів, недоліки не стосуються самого змісту і процесу навчання: крім низьких зарплат вчителів, була названа слабка матеріально-технічна база шкіл. Батьки також не оминули низьких зарплат педагогів, але звертають увагу на погану мотивацію учнів до навчання і слабку зацікавленість до отримання знань (очевидно, маючи на увазі застарілі методики і матеріали для навчання).

Викликає тривогу те, що на питання, хто повинен ініціювати реформу освіти, 45% батьків і 34% педагогів вважають, що Міністерство освіти (тобто реформа повинна йти зверху).

На запитання «Чи знаєте ви, які інновації пропонує проект закону «Про освіту», позитивно відповіли менше половини вчителів, 46% «щось чули», а 8% нічого не знають. Основні інновації (12-річне навчання, введення п’ятирічної початкової школи та профільної старшої), запропоновані в проекті реформ про середню освіту, не вітаються ні батьками, ні вчителями. Як відомо, реформа тільки тоді має шанс на успіх, якщо її підтримують реалізатори — у першу чергу директори, вчителі та, безсумнівно, батьки.

Згідно з опитуванням, майже половина вчителів готові пройти ліцензування як умову підвищення їхньої зарплати, але друга половина (як певний діагноз рівню підготовки педагогів) на це не згодна.

На жаль, вчителі, директори шкіл не стали активними учасниками реформи. Відповіді на запитання «Як ви берете участь у публічному обговоренні освітніх реформ?» показали, що серед вчителів усього лише 12% беруть участь в обговоренні реформи (конференції, пропозиції, в тому числі обговорення в соціальних мережах), серед директорів шкіл активістів ще менше — 9% . Решта кажуть, що «намагаються бути в курсі».

Опитування показало, що лише кожен п’ятий педагог готовий до педагогічної свободи, а це і є зміна самої програми. Учитель сам може моделювати програму: є стандарт, якого потрібно досягти, але шлях, яким педагог це робитиме, — його вибір і педагогічна свобода.

Дослідження виявило парадокс і довело те, що українське суспільство не розуміє, які знання повинна давати школа: 62% вчителів і 56% батьків схильні вважати, що школа дає хороші знання, але на питання, чи готує школа до життя, тільки 10% батьків згодні з цим твердженням (44% вчителів).

«Побіжно глянувши на цифри цього дослідження, можна зробити висновок, що система загальної середньої освіти не готова до реформ, — вважає Ігор Лікарчук, колишній директор Центру оцінювання якості освіти (17 вересня подав у відставку). — Ситуація, коли дуже багатьох усе влаштовує, дуже небезпечна. У нас звикли, що реформи мають бути нав’язані зверху.

Доти, поки ці реформи не народяться в душах тих, хто їх реалізовуватиме, власне реформи не буде. Більшість батьків вважають, що реформи має ініціювати Міністерство освіти. Тобто, люди думають, що хтось повинен прийти і сказати, що ви повинні жити інакше.

Уявіть, кожен третій директор школи вважає, що реформи має ініціювати Міністерство освіти! Але реформа починається з кабінету директора, його управлінських дій у школі. Там, де установи освіти працюють добре, не чекають на команди.

Схоже, що в українському і в педагогічному соціумі немає усвідомлення того, що є якістю освіти. 56% батьків вважають, що наша середня освіта дає хороші знання. При цьому половина батьків зауважують, що діти не зацікавлені в їх отриманні. Якщо людина не зацікавлена в чомусь, про яку якість можна говорити?

На жаль, за всі роки існування української освіти ми стільки разів змінювали програми, додавали, а потім забирали один рік навчання. Реформа повинна бути в зовсім іншому — у новому світогляді. Результати дослідження підтверджують, що не можна взувати хворі ноги у модні туфлі. Кадри, які зараз становлять основу системи освіти, були, є і будуть гальмом. Лише кожен третій директор школи вважає, що основним показником діяльності навчального закладу є його якісна робота. Убивча цифра — тільки 10% батьків вважають, що директори школи повинен призначати батьківський комітет, спостережну раду, тобто лише кожен десятий думає, що громадськість повинна впливати на призначення керівника».

«У першу чергу закон «Про освіту» повинен бути узгоджений із суспільством, — вважає Лілія Гриневич, голова комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. — У всьому світі реформи в освіті йдуть повільно. У законодавстві багатьох країн написано, що будь-яку реформу в освітній системі потрібно анонсувати за п’ять років до її реалізації. Повинен бути розроблений чіткий план по роках, яким чином буде введена ця реформа. Важливо пояснити всім громадянам горизонти української освіти.

У Києві почала працювати польсько-українська конференція в рамках проекту «Класна школа». Коли почалася реформа освіти в Польщі, спочатку розвивали вчительське середовище. Другою складовою цього проекту було навчання ЗМІ, яким чином висвітлювати реформу. Жоден випуск популярної Gazeta Wyborcza не проходить без рубрики, присвяченої освіті. Нам потрібна така ж комунікаційна стратегія реформи. До речі, в польсько-українському проекті передбачаються тренінги для ЗМІ про те, яким чином успішно комунікувати з суспільством з приводу змін в освіті.

Вважаю, що ми не можемо ввести 12-річне навчання з наступного року, коли буде працювати закон. Прогнозую, що вперше в Україні з’явиться 12 клас, де діти вчитимуться на рік довше, не раніше ніж через 13–14 років. Це дуже складна і велика реформа, яка потребує інвестицій».

Освітянське українське товариство є досить закритим. І не дуже любить зміни. Особливо якщо йому погано роз’яснили плюси новацій,  і не вдалося вселити впевненість, що реформа буде доведена до кінця.

Років десять тому в Марокко усвідомили, що не задоволені рівнем середньої освіти в країні. Держава створила величезний національний фонд, у якому вдалося сконцентрувати серйозні кошти. Придумали певну рамку критеріїв, яка дала змогу кращій частині вчителів суттєво підвищити зарплату. Зробили так, щоб у будинку кожного вчителя був комп’ютер та інтернет. Створили відносно доступне для значної частини педагогів кредитування на придбання житла. З’явилася система, що давала змогу кожному з педагогів отримувати професійний розвиток. Подбали навіть про забезпечення їм гідної відпустки.

Україна — не королівство Марокко, — з усмішкою подумає більшість читачів. Але якщо б навіть частину подібного досвіду широко анонсували і спробували поетапно реалізувати в нашій державі, то реакція педагогічного товариства (та й батьків) на реформу, мабуть, була б іншою.

 

*Опитування батьків учнів загальноосвітніх середніх навчальних закладів було проведене з 5 по 20 червня 2015 р. за національною вибіркою в м. Києві та 15 областях України. Усього було опитано 1001 респондента за квотною вибіркою, репрезентативною за класами навчання учнів та регіонами України.

Опитування вчителів середніх навчальних закладів було проведене з 5 по 20 червня 2015 р. Усього було опитано 499 респондентів за квотною вибіркою, репрезентативною за регіонами України.

Опитування директорів шкіл було проведене з 7 по 12 вересня 2015 р. Усього було опитано 310 директорів із 10 областей України та м. Києва.

Читайте також: Новели законопроекту про освіту викликають сумніви



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ







    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ