• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Racurs.ua

Екс-голова ВСУ Василь Маляренко: Огульне звинувачення всіх суддів без вини — це великий злочин

Одному судді заявили відвід тільки тому, що, як висловився учасник процесу, «мені морда твоя не подобається»

Василь Маляренко — голова Верховного суду України у 2002–2006 роках; представник України в Комісії ООН з питань запобігання злочинності та кримінального правосуддя; доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист.

— Василю Тимофійовичу, як ви ставитеся до останніх новацій у царині очищення суддівських лав, зокрема, до пропозицій щодо заміни суддівського корпусу?

— Якщо йти за цією логікою, то сьогодні слід міняти лікарів, адвокатів, учителів, слюсарів, патологоанатомів, поштарів та ін. Адже в усіх тих сферах ситуація не краща. Але хіба це підхід? Хіба може політика нормальних людей полягати в таких методах — «замінити всіх»? Ким замінити — це перше, а друге — як скоро усі ці нові люди наберуться не тільки знань, а й досвіду?

Суд — це школа, люди, які передають одне одному свій досвід. Суддівство є надзвичайно серйозною професією, і неможливо отак розпочати все з чистого аркуша. Ця професія потребує не лише знань, вона потребує значного професійного та життєвого досвіду. І навіть лише з цих міркувань категорично не можна змінювати всіх.

Однак є ще один аспект: у конституціях держав світу існує таке поняття, як незалежність суддів. Не прокурорів, міліціонерів чи ще якоїсь категорії, а саме суддів. Чому? Тому що суд — це та структура, яка тримає все суспільство в балансі і є фундаментом кожної держави. Тому повинні бути гарантії їх незалежності. Основна гарантія — це незмінність. Не можна змінювати суддю тільки тому, що хтось так хоче.

Є ще й поняття трудового права, і загальноприйнятий постулат про те, що людина повинна відповідати тільки за власні провини і лише за наявності доведеної вини. Я пам’ятаю, як колись одному судді заявили відвід тільки тому, що, як висловився учасник процесу, «морда мені твоя не подобається». Але ж не можна виганяти людину лише тому, що вона комусь не подобається.

Таке огульне звільнення всіх суддів без вини — це великий злочин, який можна асоціювати із геноцидом, адже йдеться про велику категорію людей, яких намагаються звільнити. Це в певному розумінні можна прирівняти до того, як знищували за національністю, за хворобою, за партійною належністю. Опускатися до такого неприпустимо.

Крім того, слід мати на увазі й таке: подібні злочини не мають строків давності. Враховуючи, що немає влади, яка була б вічною, тим, хто робить це тепер, слід враховувати, що колись за такі дії доведеться відповідати. Судді є грамотними, освіченими людьми. Хай би як слабко була об’єднана між собою ця спільнота, уявіть собі тисячі людей, які звернуться до Європейського суду з прав людини. Яка ганьба буде для держави в XXI столітті, в якій суддів без розбору ганьблять і звільняють за те, що комусь «не подобається морда».

— Як ви ставитеся до переатестації суддів, передбаченої законом?

— Негативно. Ця норма суперечить Конституції України і міжнародним нормам про незалежність суддів. Це тиск на суддів і намагання упокорити їх. Уявіть, що на переатестацію прийдуть голова Верховного суду, його заступники, інші судді ВСУ, керівники вищих і апеляційних судів, судді цих судів, які мають стаж суддівської роботи по двадцять і більше років, і чогось не знатимуть або дадуть не таку відповідь, як треба, що природно, бо все знати неможливо. Почнуться їх висміювання у ЗМІ, глузування над ними. Їх відправлять вчитися. До кого? Назвіть мені людей, які мають більше досвіду, ніж ті судді, яких я назвав, або вміють краще здійснювати правосуддя, ніж судді, які бездоганно працюють упродовж десятиліть. Важко уявити, хто буде переатестовувати суддів, кандидатів і докторів наук, яких атестували відповідні спеціалізовані вчені ради і структури Міністерства освіти і науки України.

Лише глузуванням над людиною, приниженням її гідності можна пояснити переатестацію судді, який має шістдесят років і тридцять п’ять років бездоганної роботи суддею. Намагання переатестувати суддів — це, з одного боку, дурниця, а з іншого — намагання в такий неконституційний спосіб вплинути на них, змусити боятися власної тіні. Немає жодної країни, де практикували б таку переатестацію суддів.

Якщо ж суддя припустився порушення закону чи етичних норм поведінки, є законні заходи впливу на нього.

— Яким є вихід, зважаючи на те, що спроби вплинути на ситуацію ззовні судової системи переважно приречені на те, щоби згодом бути визнаними нелегітимними, а самі судді і досі ніяк не заявили, а головне, не продемонстрували своєї волі до позитивних змін, до самоочищення?

— Перше, що мають зробити, це забезпечити жорстку дисципліну — контроль і самоконтроль. Водночас слід зважати на те, що це еволюційний процес, наскоком цього досягти неможливо.

Крім того, а може, і перш за все, слід розібратися, а чому ж виникають такі самі проблеми і у лікарів, і у вчителів, і в суддів, і в усіх інших без винятку категорій? Передусім слід знайти і сформулювати причину цього загального для всіх у державі явища.

Ви ж подивіться, он керівника служби зайнятості арештували при отриманні хабара, а вже наступного дня хабар узяв його заступник, який чудово знав про те, що сталося напередодні. Тобто ми бачимо, що виключно покарання не спрацьовує, воно не відіграє превентивної ролі.

Пам’ятаю одну арабську казку. В одній державі була дуже поширена наркоманія, і там довго думали, як подолати цю проблему. От один чоловік сказав: слухайте, тут є один дід старий, він усе знає. Звернулися до того діда по пораду, а той каже: треба бити по п’ятах. От тільки не сказав, кого саме, мовляв, думайте. Тож спочатку почали бити тих, хто йшов похмурий, бо був втомлений виснажливою роботою. Згодом звернули увагу, що одразу ж поліцейські стали ходити ошатніше вдягнені. Тоді стали бити тих, хто веселий і радісний повертався з місць відпочинку. Зауважили, що й дружини поліцейських почали вдягатися краще… Довго думали, поки зрозуміли, що бити по п’ятах слід оцих поліцейських, від яких усі відкуповувалися хабарами. Отоді й вирішили проблему з наркоманією.

Висновок такий: слід дивитися углиб кожної проблеми і добре думати, кого саме «бити по п’ятах» і що це дасть. Бо через невеликий проміжок часу оцей новий суддя, на якого нині хочуть замінити старого, стане таким само, як і його попередник. І знову треба буде міняти. Але ж народ не поміняєш.

— Як ви розцінюєте пропоновані нині напрямки реформування, те, що подано на розгляд Венеційській комісії? Зокрема, в частині відповідальності суддів.

— Загалом зауважу лишень, що бачу неповноцінність обох проектів.

Щодо відповідальності, то, звісно, суддя повинен відповідати за свої вчинки. Але хоч би що вчинив суддя, він повинен відповідати лише у передбаченому законом порядку. Не можна терзати суддів так, як це відбувається сьогодні. Не можна, щоб до цькування приєднувалися вулиця і ЗМІ.

Держава ставиться до суддів абсолютно зневажливо, як до чогось другорядного чи третьорядного, в судді бачать якогось негідника, роблять його крайнім.

Мають бути гарантії суддівської незалежності. Водночас про яку незалежність можна вести мову, коли квартири судді не дають, заробіток судді не є достатнім для нормального життя людини такого рівня. Хоч куди подивишся, всі соціальні гарантії судді зрізаються. Уже по півтора року люди у Верховному суді не можуть бути звільнені, їх не відправляють на пенсію. Вони мають бути звільнені, але їх не звільняють. Раніше були і санаторії, і пристойна пенсія тощо, наразі нічого такого немає, то про яку незалежність можна вести мову?

Не можна чекати на появу незалежного судді, якщо гарантій цієї незалежності нема ніяких.

— Який, на вашу думку, оптимальний варіант утворення і, в разі необхідності, переформатування судів? Чи має значення, хто саме ставить свій підпис у посвідченні судді, або ж це суто церемоніальна функція?

— Усе це — абсолютно другорядні речі. Головне інше — сама судова система не повинна бути закритою, зашореною. Наголошу ще раз: голова Верховного суду і голови судів повинні мати постійний контакт із президентом і його адміністрацією. Спілкуватися на рівних, обмінюватися думками, відстоювати, переконувати, роз’яснювати суддівську позицію. Бо там у них немає людей, які глибоко розумілися б на проблемах і особливостях судової системи.

Я працював за Кучми і Ющенка, і таке спілкування було практично кожні два тижня. І я вважаю, що це правильно і необхідно.

— Вас запрошували до адміністрації?

— Інколи запрошували, а переважно я ходив сам. Я мав прямий зв’язок, брав трубку і казав: «Леоніде Даниловичу, а можна я зайду?». Він казав: «Заходь». Ішов, спілкувався, роз’яснював. Просто слід мати силу, щоб не ставати підлеглим, і знати, де та межа, що можна, а що ні.

— Сьогодні суддів викликають в адміністрацію президента і дають такі розпорядження, левову частку яких оформити законним судовим рішенням неможливо за всього бажання. Який тут вихід ще й з огляду на кампанію цькування суддів, що підтримується на найвищому рівні?

— Слід постійно роз’яснювати, до чого той чи інший крок може призвести. Коли я був заступником голови суду і головою, то, крім президента, спілкувався хіба що з головою президентської адміністрації, і то стосунки були, скажімо так, дистанційні. Ставилися з величезною повагою, про такий вплив, ще й по конкретних справах і в такій формі, не йшлося. Але повагу до себе слід відстоювати, аргументувати, пояснювати і стояти на своєму. Сьогодні ж я бачу, що цього немає.

Пам’ятаю один випадок. Адміністрація президента Кучми вимагала, щоб я призначив головою певного міського суду одну потрібну їм людину, що на той час залежало від голови Верховного суду. Я викликав до себе цю людину. Чоловік прийшов — штани підперезані мотузком, верхня частина тих штанів отак закручена, завернута, що вилазить підкладка. Може, у нього там сто клепок у голові є, але голова суду не може виглядати, наче пастушок, і я не можу призначити його. Адже, крім знань, у людини, яка претендує на цю посаду, має бути авторитет, і, крім усього того, виглядати вона має гідно.

Я тоді довго дискутував із Кучмою, аргументував, доводив, урешті-решт цю людину не призначили, і це був непоодинокий випадок.

— Були за це репресії?

— Кучма ніколи не намагався силоміць схилити мене до чогось, примусити робити щось усупереч моїй позиції. Ніяких репресій стосовно мене не було, тому що в нас не було стосунків підлеглого і начальника.

Читайте також: Семен Глузман: Люстрація суддів — така сама маячня, як люстрація лікарів, двірниківта  міліціонерів



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ




Новини України


Новини України




    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ