вівторок, 28 березня 2017

Racurs.ua

Дітки в клітці: забезпечення процесуальних гарантій неповнолітніх

Коментарі

Дослідження вказують на те, що в практичній діяльності органів внутрішніх справ права неповнолітніх системно порушуються

За даними офіційної статистики, протягом 2014 року завершено досудове розслідування та направлено до суду 179 366 кримінальних проваджень. У 7467 провадженнях у вчиненні злочинів обвинувачуються неповнолітні.

Неповнолітньою (дитиною), відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини, є людська істота до досягнення 18-річного віку. Аналогічне визначення містить ст. 3 КПК, де зазначено, що неповнолітня особа — це малолітня особа, а також дитина у віці від 14 до 18 років.

Відповідно до міжнародно-правових норм, загальні особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх стосуються усіх його стадій і передбачають: сприяння перевихованню неповнолітніх та реінтеграції їх у суспільство; представництво неповнолітнього особами, які б могли надати йому допомогу в захисті від обвинувачення, та особами, які несуть відповідальність за його виховання або беруть участь у його вихованні; право на конфіденційність з метою уникнення заподіяння шкоди неповнолітньому у зв’язку із небажаною гласністю чи заподіянням шкоди його репутації; особливості затримання та тримання під вартою, невідкладність здійснення кримінального провадження щодо неповнолітньої особи та першочерговий розгляд його в суді з метою обмеження строків тримання під вартою.

Зазначені положення відображені також у національному законодавстві України. Крім основних процесуальних гарантій, передбачених для всіх категорій осіб (презумпції невинуватості, права бути повідомленим про пред’явлене обвинувачення, права на відмову давати показання тощо), Кримінальний процесуальний кодекс передбачає низку додаткових (спеціальних) гарантій та особливостей щодо неповнолітніх, частина з яких також була предметом дослідження.

Закон України «Про міліцію» містить як обов’язки, так і права міліції стосовно неповнолітніх осіб. Зокрема, неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, міліція має право тримати в межах восьми годин до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей.

У процесі дослідження, зокрема, з’ясовувалося розуміння працівниками правоохоронних органів додаткових процесуальних гарантій для неповнолітніх та ставлення до їх забезпечення. Переважну частину отриманих відповідей можна оцінити як позитивні, але деякі висловлювання вказують на те, що частина слідчих узагалі не орієнтується у вимогах законодавства щодо процесуальних прав неповнолітніх і, відповідно, їх не виконують.

Дослідження вказують на те, що в практичній діяльності ОВС права неповнолітніх на інформацію системно порушуються.

Неповнолітнім у випадках їх затримання вчасно не повідомляють підстави затримання та у вчиненні якого правопорушення вони підозрюються, а також не роз’яснюється право не говорити нічого з приводу підозри проти себе. У процесі дослідження були отримані також відомості, які свідчать, що право на повідомлення третіх осіб затриманим неповнолітнім також не роз'яснюються.

Жодна дія з неповнолітнім у кримінальному провадженні не може бути здійснена без участі захисника (ст. 52 КПК). Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійснюється відповідно до загальних правил, передбачених КПК, але виключно у присутності захисника.

Водночас результати дослідження вказують на те, що слідчі за відсутності адвоката отримують від затриманих неповнолітніх осіб показання щодо їхньої вини у спосіб, не передбачений Кримінальним процесуальним кодексом. Самі ж затримані неповнолітні під час проведення з ними інтерв’ю також повідомили, що працівники органів внутрішніх справ проводять з ними дії, спрямовані на доведення їхньої провини, за відсутності адвоката.

Результати дослідження вказують також на те, що працівники ОВС, використовуючи вразливість неповнолітніх та відсутність захисника, законного представника, педагога, психолога, чинять на них психологічний тиск, залякуючи їх з метою отримання показань щодо вчинених злочинів.

Оперативні працівники ОВС, затримуючи неповнолітніх, замість того, щоб доставляти їх до органу досудового розслідування, тривалий час «працюють» із ними самостійно. Користуючись віковими психологічними особливостями неповнолітніх, відсутністю адвоката, застосовуючи залякування та психологічний тиск, змушують давати показання проти себе у вигляді пояснень, заяв про свою протиправну діяльність тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 КПК, у разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це її батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. Проте результати дослідження вказують на факти, коли про затримання неповнолітніх їхні батьки повідомляються через тривалий час після фактичного затримання або не повідомляються взагалі.

Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній, до участі в процесуальних, слідчих (розшукових) діях разом з ним залучається його законний представник. У ролі законних представників можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники, інші повнолітні близькі родичі або члени сім’ї тощо. При проведенні з неповнолітньою особою слідчих (розшукових) дій, крім участі законних представників, передбачена участь педагога або психолога, а за необхідності — лікаря. У процесі дослідження виявлено, що окремі слідчі свідомо порушують ці вимоги: «УПК передбачені випадки, коли має викликатися також психолог чи педагог, але де я маю їх брати? Фактично їх ніхто ніколи не викликає».

Участь законного представника не може бути використана на шкоду неповнолітньому за змістом ст. 227 і 488 КПК. Але результати дослідження вказують на те, що мають місце випадки, коли цей принцип порушується.

З інтерв’ю адвоката:

«До органів опіки і піклування у мене окреме запитання: в цій справі з неповнолітніми у мене був не один прокурор, а два, тому що представниця органів опіки поводилася таким чином, наче його вину вже було доведено у всіх можливих інстанціях. Мені здається, від них толку ніякого немає. Поки я відкрито не висловилася на її адресу в судовому засіданні і не спитала прямо, чиї інтереси вона захищає, так вона прямо під запис відповіла: якщо неповнолітній перебуває під слідством, значить, він винуватий».

«Інколи запрошені вчителі шкодять стороні захисту, оскільки дозволяють собі коментарі власного ставлення до скоєного неповнолітньою особою кримінального правопорушення, тим самим налаштовуючи слідчого, прокурора та, найголовніше, слідчого суддю на обрання відносно такої категорії підозрюваних суворіших від особистого зобов’язання запобіжних заходів, що, на мій погляд, не сприяє перевихованню такої особи. Крім слідчого, такі педагоги (вчителі зі школи/інтернатів) нерідко налаштовують і потерпілих на те, щоб не укладати з неповнолітнім угоди про примирення або не підтримувати клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв’язку з примиренням потерпілого та обвинуваченого. І, на жаль, у таких випадках суди дослуховуються думки і враховують позицію потерпілих, що врешті-решт призводить до винесення обвинувальних вироків, а отже, судимості і покарання неповнолітнього за нетяжкі або середньої тяжкості злочини, вчинені ним уперше».

Наведені приклади свідчать про непоодинокі випадки, коли особи, які залучаються до участі в кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх в їхніх інтересах, свідомо діють на шкоду правам та інтересам неповнолітніх.

За матеріалами дослідження, здійсненого протягом 2014–2015 років Міжнародним фондом «Відродження» у співпраці з офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та правозахисними організаціями.

Підготувала Стася ЛЕВИЦЬКА

Читайте також: Практика тримання громадян в органах внутрішніх справ

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку



НОВИНИ ПАРТНЕРІВ









    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ