вівторок, 25 квітня 2017

Racurs.ua

Вибори президента Франції: місцевий варіант Обами, любителі Росії та інші кандидати на головну посаду країни (ФОТО, ВІДЕО)

Вибори президента Франції: місцевий варіант Обами, любителі Росії та інші кандидати на головну посаду країни (ФОТО, ВІДЕО)
Коментарі

Розповідаємо про систему голосування у Франції та кандидатів у Єлисейський палац

За кілька днів у Франції пройдуть вибори, під час яких громадяни країни обиратимуть нового президента, а світ спостерігатиме за тим, як далеко зможуть запливти політики на хвилі популізму.

Літній сюрприз із Brexit у Великій Британії та ефект Трампа продемонстрували, що на популізмі можна виїхати з Євросоюзу та заїхати у Білий дім. Окрім того, на тлі кволої політики проєвропейських партій минулого року громадяни Молдови обрали собі президентом проросійського кандидата Ігора Додона. Однак, паузу в поширенні популістичних настроїв зробили грудневі президентські вибори в Австрії, де ультраправий симпатик Кремля програв.

Згодом, у березні на парламентських виборах в Нідерландах перемогла правляча консервативно-ліберальна партія прем’єра Марка Рютте. Праві популісти і тут фінішували другими. Європа оголосила “свято демократії” й “чіткої перемоги над екстремізмом”, а в Європарламенті заговорили про добрий знак напередодні президентських виборів у Франції та парламентських у Німеччині. Але чи дійсно це так і що наразі відбувається в Парижі? Давайте розберемось.

Президентські перегони у Франції

У Франції президент володіє значними повноваженнями (зокрема, він має право розпускати Національну асамблею), тому цьогорічні вибори є найважливішою подією в житті країни.

Наразі агітаційна кампанія на виборах добігає кінця. У неділю, 23 квітня, відбудеться перший тур, де змагатимуться п’ять головних кандидатів — представників практично всього політичного істеблішменту Франції. Якщо жоден з них не набере більше 50% голосів, два кандидати з найбільшою кількістю голосів зустрінуться у другому турі 7 травня.

Зазвичай, у першому турі французи голосують серцем, а в другому — головою.

Наразі одразу четверо кандидатів-мушкетерів йдуть “нога в ногу”. Однак, близько третини французів ще не визначилися, тому не виключено, що свій вибір вони робитимуть безпосередньо у день голосування.

Головні претенденти на Єлисейський палац: чи буде дуель Макрона і Ле Пен?

У першому турі виборів змагатимуться комуніст-путініст Жан-Люк Меланшон із Лівої партії, незалежний центрист та екс-протеже діючого президента Франсуа Олланда, а нині фаворит букмекерів, — Еммануель Макрон, соціаліст Бенуа Амон, скандальна й відверто проросійська Марін Ле Пен з “Національного фронту” та не менш скандальний останнім часом консерватор Франсуа Фійон від “Республіканців”.

Зазвичай французи обирають між двома конячками — консервативними “Республіканцями” та лівим крилом — Соціалістичною партією. Однак, цього року політичний спектр дещо змістився: соціалісти, після провального президентства Олланда втратили позиції, а праві на чолі з Фійоном перебувають в епіцентрі корупційного скандалу, на тлі чого кандидатура незалежного проєвропейського політика Макрона видається оптимальним вибором, спроможним відтіснити популістку Ле Пен.

Якщо, як очікується, Ле Пен і Макрон зустрінуться у другому турі виборів 7 травня, для Франції настане поворотний момент: вперше за 60 років дві головні партії країни — ліва Соціалістична та права “Республіканці” — взагалі не будуть представлені у другому турі президентських виборів.

Амбітний фаворит Макрон — французький варіант Обами

Еммануель Макрон — колишній інвестиційний банкір, який пішов у політику, а потім заснував прогресивний рух «Вперед» і став кандидатом на пост президента Франції на виборах 2017 року.

40-річний політик встиг два роки попрацювати в Єлисейському палаці за президента Франсуа Олланда. Потім, в 2014 році його призначили міністром економіки, промисловості та цифрових справ, але в серпні 2016 року він подав у відставку. Головним досягненням Макрона в уряді є прийняття закону, який передбачає лібералізацію деяких секторів економіки.

Макрон входив до Соціалістичної партії Франції з 2006 по 2009 рік, яка поряд з Консервативною партією фактично формує двопартійну політичну систему країни, де суспільне мислення визначають або ліві або праві. Однак, вперше за останні 60 років ці вибори виходять за межі символічного поділу на правих-лівих кандидатів. І, оскільки французи зараз все активніше відкидають ідею традиційної партійної системи, початкова слабкість Макрона — створений минулого року рух «Вперед» — перетворилася в його сильну сторону.

Важливе відкриття Макрона полягає в тому, що розподіл в політиці на лівих і правих заважає змінам на краще, тому він заявив, що його політсила є «ані правою, ані лівою» і отримав золотий шанс вийти за рамки старої двопартійної системи.

Восени минулого року він опублікував книгу-програму «Революція», яка відразу стала бестселером. Політик виступає за збереження і реформування Євросоюзу, свободу торгівлі і «відкриту, впевнену, переможну Францію».

Підтримує збільшення фінансування спецслужб, армії і поліції. Макрон — жорсткий прихильник боротьби з тероризмом. Противник відкритих демонстрацій віруючими своїх релігійних почуттів. До недавніх років залишався католиком-традиціоналістом. Підтримує політику відкритих дверей щодо мігрантів і біженців.

Раніше Макрон також заявив, що після перемоги на виборах він змусить президента Росії Володимира Путіна поважати себе, оскільки його з Москвою нічого не пов’язує. Макрон наголосив, що немає підстав дозволяти Росії порушувати норми міжнародного права, тому він готовий відновити діалог з вимогою врегулювати конфлікти в Сирії та Україні.

Родзинкою автобіографії Макрона є його шлюб — у 2007 році він одружився зі своєю колишньою вчителькою французької мови Бріджит Тронье, яка старша за нього на 24 роки, і в яку він був закоханий зі шкільних часів.

Праворадикальна проросійська сирена Ле Пен

Агресивний євроскептик, лідер партії «Національний фронт» Марін Ле Пен з девізом «Поверніть нам Францію» є кандидатом на пост президента і одним з лідерів передвиборчих перегонів.

Варто зауважити, що у Франції зараз спостерігається зростання недовіри народу до еліт, люди відчувають страх перед економічною глобалізацією та імміграцією, збільшенням розриву між багатими та бідними, чим користуються радикали з ультраправих і комуністичних рухів. Зокрема, ксенофобська риторика Ле Пен і її популістська програма схожі з ідеями, які просуває ультралівий кандидат в президенти Жан-Люк Меланшон.

Загалом, рівень підтримки «Національного фронту» зростає вже більше десятиліття, проте донині цій партії не вдавалося прийти до влади у Франції, оскільки в другому турі виборів виборці зазвичай не голосують за радикальних кандидатів.

Водночас, зараз французи скаржаться на сумбурну агітаційну кампанію, традиційно звинувачують політиків у непослідовності, скандалах і корупції, а також вимагають радикальних змін. А Ле Пен регулярно робить радикальні заяви.

У 18-річному віці Ле Пен вступила до ультраправої партії «Національний фронт», заснованої її батьком. У січні 2011 року була обрана на пост керівника «Національного фронту». Її батько Жан-Марі Ле Пен був зі скандалом виключений з партії після заяви про те, що Голокост був незначною «історичною деталлю».

Сама Марін Ле Пен у 2015 році притягалася до суду у справі про розпалювання ненависті на расовому чи релігійному ґрунті. Також депутат Європарламенту фігурує в декількох корупційних скандалах.

Окрім цього, політик відкрито і активно виступає на підтримку президента РФ Володимира Путіна, заохочує окупаційні дії Москви на Донбасі і захищає анексію Криму. Ле Пен засуджує військову кампанію НАТО і країн ЄС в Лівії, виступає за багатополярний світ, вихід Франції з НАТО, поглиблення співпраці з Росією і проти «демонізації Росії країнами Євросоюзу з подачі США». Також виступає за проведення у Франції референдуму про вихід з Європейського Союзу, припинення подальшої імміграції з неєвропейських країн, вихід із зони євро і повернення смертної кари.

У 2014 році на виборах до Європарламенту “Національний фронт” під керівництвом Ле Пен зайняв перше місце, майже вдвічі випередивши правлячу “Соціалістичну партію”. Це перші в історії Франції вибори, на яких ультраправі перемогли (отримали 24 місця в ЄП). Успіх партії на цих виборах французькі журналісти порівняли з «політичним землетрусом». Зауважимо, що багато в чому політичні дивіденди «лепенці» отримали завдяки антиіммігрантській, в основному антиісламській риториці. Для “Національного фронту” мігранти — це носії насильства, загарбники робочих місць і соціальні паразити, які живуть на соцвиплати.

У січні цього року Марін Ле Пен в черговий раз заявила, що анексія Криму Росією «не є незаконною» і що в разі перемоги на виборах президента Франції вона визнає окупований півострів російським. Путіна Ле Пен вважає «захисником християнської спадщини європейської цивілізації», а також визнає терористичні ДНР-ЛНР.

Довгі роки “Національний фронт” співпрацював з ВО «Свобода», у її лідера Олега Тягнибока було кілька зустрічей з Ле Пен. Однак, після Революції гідності і анексії РФ Криму “Національний фронт” опублікував наступну заяву:

«У Києві немає законної влади, до влади прийшли радикали, які порушують права російськомовних, обмежують свободу слова, права православної церкви Московського патріархату і загрожують автономії Криму».

Не виключається, що зміна риторики ультраправої партії пов’язана з відвідуванням Ле Пен Москви і отриманням кредиту від РФ.

Марін Ле Пен двічі розлучена.

Герой скандалів та “друг Путіна” Франсуа Фійон

Ситуація з Фійоном демонструє те, як будучи лідером президентської гонки за тиждень можна стати аутсайдером.

Правоцентрист Франсуа Фійон є кандидатом на пост президента Франції від консервативної партії «Республіканці». Спочатку він вважався фаворитом виборів, але втратив позиції через звинувачення в тому, що його дружина й діти отримували державну зарплату за роботу, якої не виконували. Сім’я відкидала ці звинувачення.

Сам Фійон наполягає на тому, що його дружина дійсно працювала його помічником, а не просто отримувала зарплату в 7 тис. євро. Але, його позиції похитнулися ще більше, коли французьке телебачення повідомило, що покаже частину інтерв’ю з його дружиною за 2007 рік, в якому вона розповіла британським ЗМІ, що ніколи не працювала помічницею чоловіка.

Франсуа Фійон — державний діяч і політик, який раніше обіймав посаду прем’єр-міністра, міністра праці та освіти. Він є членом партії «Союз за народний рух» (пізніше партію перейменували в «Республіканці»), якою керував президент Франції Ніколя Саркозі. Більше 30-ти років він пропрацював на різних посадах в держустановах. У 2007 році був головою виборчої кампанії Саркозі. Фійон є єдиним, хто займав посаду прем’єр-міністра протягом повного президентського терміну.

Прогнозувалося, що Фійон виграє вибори в першому турі з великим відривом. Однак скандал з його особистою справою завдав шкоди, очевидно, фатальної.

Разом з тим, його основна опорна база — католики-традиціоналісти — продовжують його підтримувати. У соцопитуваннях він наздоганяє Макрона і Ле Пен з показником в 19%. Окрім цього, швидше за все, «Республіканці» покладають надії на виборців, які ще не визначилися та дотримуються правих поглядів і негативно ставляться до агресивної популістської риторики Ле Пен.

У разі перемоги Фійон пообіцяв громадянам «національне відродження», але не надто прояснив цей термін.

Французька преса називає Фійона путінофілом, а іноді і другом російського президента. Фійон, за інформацією французьких ЗМІ, подружився з Путіним після 2007 року. Політики звертаються один до одного на «ти». Він також виступає за відлигу у відносинах США і РФ.

«Ми віддаємо перевагу політиці залізної руки, а не партнерства, і ми обираємо питання моралі, а не геополітики», — заявив Фійон.

На його думку, Європа повинна перестати покладати на Росію провину за військові дії на сході України.

Також, 23 січня 2017 року він заявив, що санкції Євросоюзу проти Росії є безглуздими. Фійон зазначив, що РФ і США можуть налагодити стосунки і без врахування інтересів ЄС.

Ліворадикал-путініст з революційним гаслом “Франція повстала» Меланшон

Ультралівий кандидат від французької комуністичної партії Жан-Люк Меланшон, який чітко і послідовно підтримує політику Росії, вже брав участь в президентських виборах у 2012 році, але безуспішно. Тоді, за два тижні до голосування, соцопитування прогнозували йому підтримку 17% виборців. У підсумку він фінішував з 11,1%. На цей раз Меланшон стартував з позицій аутсайдера і за кілька тижнів, знову-таки за даними соцопитувань, прорвався в ТОП-4 з результатом в 19%. Побачимо, чи повториться історія з голосуванням у 2017 році.

На останніх теледебатах, переможцем яких став Макрон, ультралівий кандидат харизматично сипав дотепами, його ораторські здібності позитивно оцінили експерти. Окрім цього, Меланшон для залучення уваги до своєї передвиборчої кампанії використовував новітні технології — він виступив одночасно в семи містах, завдяки голограмі.

До ліворадикальних рухів Меланшон потрапив ще в студентські роки. Свій шлях у велику політику він починав в середовищі соціалістів і представників лівих партій, антикапіталістів і троцькістів. Потім з комуністами в 2008 році він заснував альянс “Лівий фронт”. На виборах до Європарламенту 2014 року ця коаліція набрала 6,34%, отримавши три мандати.

Одна з головних претензій до Меланшона — симпатія до президента РФ Володимира Путіна. «Моя відмінність від Жана-Люка Меланшона в тому, що я не вважаю правильним рівняння Франції на політику Кремля», — заявив його конкурент, кандидат від соціалістів Бенуа Амон.

На одному з мітингів Меланшон сказав, що «він категорично проти політики Путіна», однак «не збирається в клуб шаленців, які сподіваються на конфлікт з Росією».

Ярлик путініста приклеївся до Меланшона після подій 2014 року в Україні. Тоді дії РФ в Криму Меланшон пояснив логікою національних інтересів Москви на тлі «авантюристичної путчистської влади у Києві». Він також виступав проти будь-яких дій у відповідь та економічних заходів міжнародної спільноти на адресу Кремля.

«Нам, французам, не варто мати нічого спільного з подібною історією, нам не варто підтримувати провокації на адресу Росії, що не означає симпатії до російського уряду», — заявив Меланшон з приводу можливого вступу України і Грузії в НАТО.

Минулого року він також висловився, що «військові злочини Росії в Сирії — це «балаканина».

Президентська програма Меланшона передбачає конфіскацію всіх доходів, що перевищують 400 тис. євро на рік, а загалом натхнення для програми Меланшон черпав у екс-президента Венесуели Уго Чавеса.

Соціаліст-бунтівник Амон з планами щомісячних виплат усім та легалізації марихуани

Бенуа Амон — колишній міністр освіти, котрий є кандидатом лівоцентричної “Соціалістичної партії” на виборах президента. Ця президентська кампанія для соціалістів є складною через багато у чому провальну політику чинного президента Франсуа Олланда. Наразі Олланд має дуже низький рейтинг у суспільстві, а отже — ускладнює кампанію Амону.

49-річний Амон здобув популярність завдяки таким планам, як, наприклад, пропозиція запровадити гарантовані щомісячні виплати у 750 євро для всіх громадян та оподаткувати надприбутки банків. Він також хоче легалізувати марихуану і скасувати трудове законодавство, яке було ухвалене минулого року. Амона ще називають французьким варіантом британського політика Тоні Блера.

Цьогоріч він заявив, що зовнішня політика Росії — це агресивний імперіалізм, щодо якого потрібно проявляти рішучість.

“Ця форма відносин і поблажливість до Володимира Путіна, я цього не розумію”, — сказав Амон.

У випадку перемоги Амон планував повернути Соціалістичну партію до традиційної лівої політики — на противагу нинішньому центристському курсу. Однак, найімовірніше, він вибуде після першого туру голосування.

Зрозуміло, що нічого не зрозуміло

Очікується, що вибори президента Франції пройдуть у два тури, оскільки жоден з претендентів наразі не залучився необхідною для перемоги підтримкою виборців. Електорат Ле Пен є подібним до електорату, який приніс перемогу Трампу — “білих людей, соціальний стан яких погіршився, а скарги на владу попередників зросли». Однак, старше покоління французів менш схильне підтримувати Ле Пен, як це було у випадку з виборами президента США.

Фійон використовує метод Трампа у роботі зі ЗМІ — критикує пресу та систему правосуддя в країні. Свій вплив на кампанію може продемонструвати й ультралівий Меланшон, незважаючи на попередні його провали. Однак, фаворитом перегонів за кілька днів до виборів залишається незалежний центрист Макрон.

Загалом французька політика знаходиться на порозі безпрецедентного моменту, а отже результат президентської кампанії може стати абсолютною несподіванкою для усіх.

Джерело: Ракурс



Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Розкажіть про це друзям:
Версія для друку